Ми витрачаємо себе на побутовості, тоді коли справжність зовсім в іншому ( Read more... )

Коли все закінчиться - ти повернешся. Ти повернешся до мене. Я знаю.
І ми сидітимемо на кухні, куритимемо багато і ділитимемося історіями. Ти розкажеш як там. А я слухатиму, не відпускаючи твоєї руки. І ще, непомітно для тебе, сивішатиму. З кожним твоїм новим реченням.
А я розкажу як було тут. В тилу. І ти слухатимеш і будеш дивуватися, як в такій ( Read more... )

Я завжди надихалась власною кольоровістю серед сірості будення. Мені здавалось, що метелики всередині мене ніколи не припинять свої цикли. Що вони будуть завжди. Навіть коли мене не буде. Бо вони - це щось більше. Щось вагоміше за мене саму. Вони, як Бог, який не зі мною, але, тим не менш, - в мені. Я думала, що при мені завжди лишиться моя ( Read more... )

Мені подекуди навіть соромно бути такою щасливою. Не моментно не одноразово, а перманентно. З моїм океаном, який забрав собі мене всю. З моїми метеликами, що розлітаються в середині феєрверками. З моїми дзеркалами, з яких на мене дивиться пара по-дитячому сяючих очей. З нашими із тобою історіями, які я не встигаю збирати в абзаци. І все більше ( Read more... )

Вібрації залізничних колій, з кожним кілометром, розсіювали відчуття суму. Коли я стояла на пероні у Пітері, то по-дитячому чекала дива. Якого саме я не знала, але я щиро вірила, що от зараз, наступної миті станеться щось таке, що змусить мене лишитись. Я фантазувала, як я не встигаю на потяг, як гублю квиток, як на мій перон приземлюється НЛО і ( Read more... )

Отже, весна добігла фіналу. Але, як на мене, зовсім не логічно. Бо якби я могла керувати логікою - я б ніколи і ні за що не завершувала цю весну. Я б змінила всі правила і дозволила б їй бути безкінечною. Але це не в моїх повноваженнях. Може і на краще, бо хто його знає що там попереду. Калейдоскоп існування каже про те що там літо. А яким воно ( Read more... )

Ти такий справжній. А я ще досі лишаюсь світлоблакитною з середини. І я проростаю в тобі паросками власного світу. І мені так тепло у весні, в яку ми повірили. Цікаво чи дофантазуємо ми для неї безкінечність?
І мені б залишитися у цьому міжпросторі. Обрости із тобою спільним побутом, грунтованим на наших вигадках. Мені би вдихати тебе стоячи на ( Read more... )

Все що відбувається навколо походить на мариво. Таке довготривале і, хотілося б вірити, безкінечне мариво.
Так світло всередині, що місто до найдрібніших своїх деталей стає кольоровим. І так приємно губитись у його задвірках, заповнюючи власні легені квітнем. Вдихати квітень і видихати його з себе сотнями різнокольорових метеликів. Проживати ( Read more... )

У цьому місті всі кудись поспішають. Так тут прийнято ( Read more... )

   Цього року у моє місто не прийшла весна ( Read more... )