Ми всі - персонажі закохані у квітень.
Все що відбувається навколо походить на мариво. Таке довготривале і, хотілося б вірити, безкінечне мариво.
Так світло всередині, що місто до найдрібніших своїх деталей стає кольоровим. І так приємно губитись у його задвірках, заповнюючи власні легені квітнем. Вдихати квітень і видихати його з себе сотнями різнокольорових метеликів. Проживати історії та бути їх невід'ємною частиною. І кожен мій день наповнений яскравими подіями та людьми, які надихають та створюють собою казковий простір. І місто таке добре до мене. Теж саме місто, що і всі роки до, але якесь таке видозмінене. Як це прекрасно закохуватись у нього заново. По-новому. Так ніби ми зовсім і не знайомі.
Як чудово ставати персонажами чиїхось історій. Бути останнім кадром в історії тих, хто приїздить сюди за натхненням. Стояти на пероні і дивитися у вікно вагону, з якого прощальною посмішкою та сльозами на очах тебе фіксує хтось важливий. Прощаючись з тобою і твоїм містом. І потяг Київ-Москва забирає з собою ще одну врятовану цим містом душу. А натомість залишає тут її натхнення та розфарбовану різнокольоровими фарбами нашу буденність.
І найтепліше, що у цій історії, ми з тобою взаємодоповнюючі персонажі. Що ми останні кадри, після яких залишається лише тепло та спогади. Лише тамбурні перекури у суміші з аналізом всього що відбулося в Києві. Одна Фея прилетіла до нас та залишила тут з нами частинку себе. А ми віддали якусь частинку себе їй. Нехай гріється цими спогадами там у своїй московській мегаполісності.
І у цій її історії ми зафіксовані, як щось світле і радісне. Ми зафіксовані стопкадрами та фотокартками. Ми зафіксовані записами у блокнотах та постами у соцмережах. Ми такі, якими мені подобається нас бачити. Різнокольорові та натхненні. Ті, що тримаються за руки та ті, кого вважають чарівними.
Я така щаслива бути цими персонажами. Я така щаслива бути ними з тобою. І ми біжимо за потягом, щоб хоч на декілька десятків метрів розтягнути цей останній кадр історії. Але потяг набирає швидкість і ми вже стаємо минулим. Для Феї, для її казково-київської історії.
Але не для нас самих. Наші історії лише починаються. Попереду у нас дорога додому, а потім новий день.
І я не знаю, що буде завтра. Але я засинаю щасливою і дякую цьому дню. За всі його події та посмішки. Дякую тобі за цей день та дню за тебе.
Мене подрібнено на сотні метеликів та зігріто сплетенням пальців. І у мене є цілий океан. Він всередині мене та в одній парі очей навпроти.
І кожна мить цього дня могла би стати хепіендом.
І якщо завтра раптом не настане, то я помру щасливою...
Posted via LiveJournal app for iPad.