Страшно думати про те, що одного дня сили все таки вичерпаються. Закінчаться. Я закінчусь. І настане абсолютна апатія. До всього. До всіх. Навіть до себе самої. Просто погляд у стелю і жодних думок. Жодних відчуттів. Ні переживань більше, ні почуттів, ні бажань ( Read more... )

Я завжди надихалась власною кольоровістю серед сірості будення. Мені здавалось, що метелики всередині мене ніколи не припинять свої цикли. Що вони будуть завжди. Навіть коли мене не буде. Бо вони - це щось більше. Щось вагоміше за мене саму. Вони, як Бог, який не зі мною, але, тим не менш, - в мені. Я думала, що при мені завжди лишиться моя ( Read more... )

Зі мною розмовляють дерева. Вони турботливо нависають наді мною своїми скрюченими гілками, і від цього робиться дуже спокійно.
Спокій. Це саме те, чого не вистачає у цьому місті. У його ритмах та швидкості буття.
Мене висмоктано побутовістю та залишено на одинці з пошуком сенсу. А пошук втомлює, напевне, ще більше ніж щоденні дії. Думки заполоняють ( Read more... )

Сірий мокрий асфальт було підсвічено ліхтарним світлом і від того у калюжах можна було вивчати відзеркалення дерев та будинків.
Ми йшли пішки крізь дощ, повільно долаючи кілометри мегаполісу. Ми йшли і говорили про щось зовсім не схоже на наше будення.
Була осінь. Хоча календарі та годинники ще фіксували літо. Але ж я знаю, що це осінь. Я ( Read more... )

Господи, можна мені людинку у якої я зможу поплакати на колінах. Безпричинно. Просто тому що душить. Можна мені когось, з ким не доведеться грати роль. Не пояснюючи нічого. Просто лежати на колінах і плакати, не думаючи ні про що. Щоб він проводив пальцями по моєму волоссю, а я не думала ні про час, ні про свій вигляд у його очах ні про те, що за ( Read more... )

Якщо я спробую бути цілком відвертою сама з собою, то є дуже великий ризик, поїхати глуздом. Бо, я вже відчуваю, що мене безсилить те, що відбувається всередині. Я відчуваю, що з кожним днем мені стає все важче дружити з тобою. Якщо бути чесною, то я зовсім тобі і не друг. І ти сам це прекрасно розумієш і відчуваєш. Ти якось надто важливий. Ти став ( Read more... )

Сьогодні хлопці-охоронці на телекомпанії особливо зворушливі. Ну принаймні по відношенню до мене. І здається вони вже почали щиро вірити у те, що я тут живу. Та я і сама, задаться, вже у це вірю. Ще декілька діб у подібному режимі і я не виключаю, що охоронці почнуть тягати мені бутерброди.
У мене змішалися монтажі та писанина сценарієв. Зловила ( Read more... )

Це так потрібно. Зі стабільною періодичністю висмоктуватись повністю. Досягати стану цілковитого виснаження. Заради того, щоб померти від втоми, а прокинувшись з ранку, народитися заново.
Прожити чергове маленьке життя. Пережити, нехай не довгу, проте повноцінну закінчену історію. Поглинути у неї повністю, а по закінченню - померти від втоми.
Щоб ( Read more... )

Стовідсотково.  Моє. Наразі саме те. Кожне слово.

Alai Oli "Любовь над городом"

Заряженными частицами позитива вдохом в легкие
Пусть день окрасится под ресницами осени.
И пускай я не знаю, что ждет за поворотом,
Я уезжаю из родного города,
Но пусть моя любовь останется здесь в этом сером небе октября.

Моя любовь над городом туманом застилает башни ( Read more... )

Мені було страшно. Я сховалася у стінах мого однокімнатного раю і тішилася тим, що тут зі мною нічого поганого не станеться.

Я лежала на підлозі і намагалась перебороти власну слабкість. А сил зовсім не було.

Сльози були занадто солоними, такими як  море. Я ковтала їх, і уявляла, що море зовсім поряд. Моє море у мені.

Мені хотілось плакати ще і ще. Я ( Read more... )