Я не можу вмістити всю мою до тебе вдячність в пару смс-повідомлень. Я не можу звузити її до відстані між нами, яка ще вчора дорівнювала офспрінгівській «Americana», а сьогодні я навіть не знаю скільки саме саундтеків/кілометрів нас розділяють. Просто хочу щоб ти знав, що моя вдячніть до всіх тобі подібних - безмежна ( Read more... )

Страшно думати про те, що одного дня сили все таки вичерпаються. Закінчаться. Я закінчусь. І настане абсолютна апатія. До всього. До всіх. Навіть до себе самої. Просто погляд у стелю і жодних думок. Жодних відчуттів. Ні переживань більше, ні почуттів, ні бажань ( Read more... )

Так втомлює всю ніч перемальовувати сни, у пошуках потрібних відтінків. А кольори, з якими я змогла б заснути, так і не знаходились. Палітра змішалось і утворила брудно-болотну суміш.
Боротись з безсонням марно, можна було б уже запам'ятати. Воно всеодно нікуди не подінеться. Буде от так катувати мене до світанку. І харчуватись моїм досвітнім ( Read more... )

Я завжди надихалась власною кольоровістю серед сірості будення. Мені здавалось, що метелики всередині мене ніколи не припинять свої цикли. Що вони будуть завжди. Навіть коли мене не буде. Бо вони - це щось більше. Щось вагоміше за мене саму. Вони, як Бог, який не зі мною, але, тим не менш, - в мені. Я думала, що при мені завжди лишиться моя ( Read more... )

Краплі з такою потужністю тарабанили у скло, що подекуди ставало страшно. Так щиро, як колись у дитинстві. Злива, своїми звуками, створювала ритми, які досягали унісону із серцебиттям. Обійнявшись в'язаним светером, я провалювалась у безмежжя власних стін. Маленька зелена кухня ховала мене у собі, тим самим не дозволяючи осені вполювати залишки ( Read more... )

Якщо я спробую бути цілком відвертою сама з собою, то є дуже великий ризик, поїхати глуздом. Бо, я вже відчуваю, що мене безсилить те, що відбувається всередині. Я відчуваю, що з кожним днем мені стає все важче дружити з тобою. Якщо бути чесною, то я зовсім тобі і не друг. І ти сам це прекрасно розумієш і відчуваєш. Ти якось надто важливий. Ти став ( Read more... )

Сни. Вони ніби є просто спалахами підсвідомості але, в той самий час, вони диктують так багато. Останні пів року я вірю їм більше ніж будь яким проявам адекватності.
Більша половина з того, що мені сниться, через певний час стає реальністю. При тому мені не сняться конкретні події, люди, історії. Я бачу сни про відчуття. І, найстрашніше, що всі вони ( Read more... )

В межах одного мегаполісу існує сотні всесвітів, що не мають нічого спільного одне з одним. Деякі різняться між собою настільки, що, здається, їхні перетини чи переплетення абсолютно неможливі. Але це все внутрішні світи. Грунтовані на чиїхось відчуттях та вигадках. Кожен живе у тому всесвіті, який він сам для себе вигадав. І навіть ті, хто вважає ( Read more... )

Венсан Кассель каже, що кіно потрібно знімати так,
щоб після нього не хотілось продовжувати вечір у МакДональдсі.
Я думаю, з життям - точно так само.

Мені так багато про що мріялося. Та мені взагалі багато мріялося. Я малювала собі історії, нанизувала на події, що відбуваються навколо, підбивала події під, вже придумані, фінали. У більшості ( Read more... )

Намагання встигнути за змінами життєвих біоритмів обертається загостренням сприйняттів та у результаті перетворюється на суцільний ступор. Просто в якийсь момент перестаєш сприймати навколишній сумбур і опиняєшся неначе в прострації. Можливо це втома, можливо захисна реакція організму, здебільшого нервової системи, а можливо це вплив фізичної ( Read more... )