Цікаво, як ти там. Сподіваюсь, тобі щонайменьше спокійно в обіймах твоїх буденнь.
Мої календарі кажуть, що в місто вже давно вкарбувався квітень. А як у тебе? Хочу думати, що кольорово. Ну, головне, щоб не жовтень.
Я казала тобі, що повернулась? Вже два місяці я живу в Києві. Знову. Тут я теж живу біля води, щоправда це не має нічого спільного з ( Read more... )

Мені подекуди навіть соромно бути такою щасливою. Не моментно не одноразово, а перманентно. З моїм океаном, який забрав собі мене всю. З моїми метеликами, що розлітаються в середині феєрверками. З моїми дзеркалами, з яких на мене дивиться пара по-дитячому сяючих очей. З нашими із тобою історіями, які я не встигаю збирати в абзаци. І все більше ( Read more... )

Локація: Київський метрополітен.
Відстань: Відрізок між двома станціями.
Хронометраж: 2хв 30 сек.
Час: Вечірня година пік.


( Read more... )

Казка існує. Важливо лиише вірити. Наперекір усьому. Щиро вірити. Не зважаючи на зовнішні подразники, на намагання людей та обставин вбити у тобі цю віру. На гучні репліки, що казки не буває, що життя різниться від твоєї внутрішньої іллюзорності. Всеодно не переставати вірити. З останніх сил, коли вбивчість будення душить так сильно, що хочеться ( Read more... )

Вона фіксувала себе на квадратних метрах чужих паркетів. Щоб не розкластись на побутовість від самотності.
Інтелігентно культурні п'янки - невідємнісь зимового періоду у цьому місті. На балконних перекурах вона займалась спостереженням. Вивчаючи деталі всього, що привертало її увагу:
вогні нічного міста, по той бік балкону; роти людей, які ( Read more... )

І як би там не було, я сумувала. Я сумувала за телебаченням. Люблю я його. Хоч іноді воно доводить  мене до сказу \ нервовий зривів \ зимових депресій \ розчарування у людях і почуттях \ подекуди сліз \ та хронічного недосипання. Але я люблю. І знаю же, що воно мене теж. У нас взаємно шизофренічне кохання, ґрунтоване на творчості  і легкому ( Read more... )

конец любой истории всегда хороший…
если тебе плохо, значит еще далеко не конец… 
   У себе в голові я намагаюсь намалювати весну. Такою, якою я хочу її бачити. Такою, якою я можу виростити її всередині себе. Зараз саме той час. Поки вона ще зовсім новороджена. Абсолютно цнотлива і не заплямована обставинами та небажаними думками.
Я хочу щоб моя весна ( Read more... )

По іншу сторону вікна спало місто. Я вдихала його запахи довго стоячи босоніж на балконі.

Я вдихала в себе останній день зими. Останню її годину. Я вдихала зиму, якої лишилось так небагато. Разом із спогадами, подіями, що вже минули, але ще надто свіжі. Тому пам’ятаєш кожну деталь, кожну мить, напевне кожен свій подих, що був зроблений цієї зими. ( Read more... )

Останніми видихами, силами, залишками самовмовлянь "неламатися" я намагаюсь дожити цю зиму. Дожити і забути. Чи навпаки, не забувати, а відкласти на поличку спогадів, які з часом запиляться. І залишаться у пам*яті формувати моє минуле.
Але поки це теперишнє. Ще два дні теперишнього. 
Просто я знаю, що зовсім скоро буде тепло. Зовсім скоро стане ( Read more... )

Мені було страшно. Я сховалася у стінах мого однокімнатного раю і тішилася тим, що тут зі мною нічого поганого не станеться.

Я лежала на підлозі і намагалась перебороти власну слабкість. А сил зовсім не було.

Сльози були занадто солоними, такими як  море. Я ковтала їх, і уявляла, що море зовсім поряд. Моє море у мені.

Мені хотілось плакати ще і ще. Я ( Read more... )