Ще один лист до...
Цікаво, як ти там. Сподіваюсь, тобі щонайменьше спокійно в обіймах твоїх буденнь.
Мої календарі кажуть, що в місто вже давно вкарбувався квітень. А як у тебе? Хочу думати, що кольорово. Ну, головне, щоб не жовтень.
Я казала тобі, що повернулась? Вже два місяці я живу в Києві. Знову. Тут я теж живу біля води, щоправда це не має нічого спільного з моїм океаном. Я хотіла би розказати тобі про свою зиму, про будиночок на березі океану і про світанки, які я колекціонувала весь цей час. Так багато чого мені хотілося б розказати...
Я хотіла би розказати тобі як так стається, що люди знаходять одне одного серед безлічі днів та інших людей. Як вони інтегруться одне в одного і проростають всередині паростками нового Всесвіту. І як так стається, що їхній симбіоз виявляється сильнішим за всіх наймогутніших чаклунів і чаклунок. Я би хотіла розказати тобі як так стається, що люди дрібняться на сотні метеликів.
В колооберті цього божевільного існування так важливо помічати погляди. І фіксувати їх, бо так легко просто не помітити, просто пройти повз, не втримавши цей погляд.
А люди метушаться поміж понеділками і п'ятницями. Вони ненавидять тактильність завдяки ранковими вагонам метро та ігнорують перетин поглядів через брак часу.
А де ж взяти час на дослідження емоцій ? Ти знаєш відповідь? Де взяти час на випадкові діалоги, що підпорядковуються законам драматургії, і тому тривають до ранку? Де взяти натхнення, щоб підноситись над містом і помічати його деталі? Так, щоб було казково. Макродетально. До мурашок.
Ти ж пам'ятаєш? Ти точно пам'ятаєш, як це вивчати одне одного по міліметрах. Як з'являтися у чиїхось снах і робити це протягом десятиліття. Як зупиняти дощі і годинники...
Я би хотіла розказати тобі як. Як важливі ці мікроісторії. Як важливо для мене плутатись у літерах. Так само, як для тебе - у нотах. Я - слова. Ти - мелодії.
Я би так хотіла розказати тобі. Про все. Але я теж підпорядкована законам цієї клятої драматургії. Тому замість тебе - у мене тепер місто. Я розповідаю йому все те, що хотіла би розказувати тобі. Знаєш, а ви з ним дуже схожі. Воно теж любить мене періодами. А я закохана в нього перманентно, з легким присмаком остраху і самотності.
Єдине що, місто завжди робить так, щоб я повернулася до нього. І, знаєш, як я не намагалась зробити так, щоб ми існували окремо - наш з ним симбіоз щоразу виявлявся сильніший.
Posted via LiveJournal app for iPad.