Мені подекуди навіть соромно бути такою щасливою. Не моментно не одноразово, а перманентно. З моїм океаном, який забрав собі мене всю. З моїми метеликами, що розлітаються в середині феєрверками. З моїми дзеркалами, з яких на мене дивиться пара по-дитячому сяючих очей. З нашими із тобою історіями, які я не встигаю збирати в абзаци. І все більше ( Read more... )

Море було якимось іншим ніж раніше. Після зустрічі з океаном, воно вже не здавалось таким невичерпним і всемогутнім. Але, тим не менше, воно розливалось в мені солоною бурхливістю.
Я сиділа на скелі над пріовою і намагалась не загубитись у яскравості та кількості зірок, що були надто близько, як для української суботньої ночі.
Саундтреки гітари і ( Read more... )

Середземне море було прозорим, подібно воді у басейні. Легкий вітер а ні трохи не псував атмосферу абсолютного спокою. Вздовж берега людей майже не було. Лише іноді можна було зустріти чи то пару похилого віку, що так зворушливо насолоджувались морем, тримаючись за руки, чи то місцевих рибалок, що самотньо сиділи на пірсі, протягом всього ранку.

( Read more... )

Поза містом на зелному ганозоні нашого маленького раю ми валяємось і дивимось у небо.
І так ніби ми звідси і не зникали. Так ніби цього року небуло, а ми от так і лежимо.
Полювання на відчуття. Загострені. Від перенасичення радістю. Від сонця і теплого повітря. Від відаленості метушливого міста. Від своїх, що поряд. Від нічних посиденьок на терассі, ( Read more... )

Так я і не встигла побувати піратською принцесою.
У планах на ніч: піратський острів чи Ворзель. Другий переміг і я поїхала туди.
Можна сказати відмовилась від корони зарази нашого маленького раю під Києвом:).
Щоправда не зовсім все було там аж прямо по-райськи:

- Мої пірати сильно образились і засмутились, що я не приїхала. особливо маленький Тімо. ( Read more... )

Літній сезон у Ворзелі розпочався моєю прощальною вечіркою.
Дякую вам всім. Було чудово. І по-справжньому приємно-душевно-алкогольно-шашлично-дружньо-сімейно-затишно-весело-добре.

Флешбеки. Як минулого літа. Як же було круто.
І зараз знову.
Улюбленна тераса. Купа алкоголю, що подекуди лякав своїм розмаїттям. Купа айподів, що постійно змінювали одне ( Read more... )

Затишний будинок. Свіже повітря. Маленький рай поблизу Києва.А для щасстя, здавалося, більшого і не потрібно.
Ніч. Терасса цього самого будинку. Вино, карти і сигарети.
Нас двоє, і таке відчуття, ніби навколо нікого немає. А ні душі. У радіусі багатьох кілометрів.
Сидіти і пів ночі ділитися одне з одним щастям. Кожен своїм. Так чудово. І так дивно ( Read more... )