У мене є питання: чому все має бути так складно? Хто сказав, надиктував, заповідав що потрібно робити все через призму складнощів?
Все ж може бути набагато простіше. Все може бути легко і, на мою думку, ця легкість і має бути нормою.
Що за нашифровані, невідомо ким, стереотипи щодо мети, її досягнення та невід'ємних стражданнь у процесі? Що за ( Read more... )

Я шукала її довго. Дуже довго я шукала. Я мала величезні сумніви, чи вони ще існують хоч десь. Бо це все ж таки інша епоха.
Епоха світлого початку дев*яностих:)
І я знайшла!!
Так, я знайшла. Її. Саме таку.


( Read more... )

Виходити останньою з продакшну, дописавши тексти новорічної програми, вимикаючи за собою світло на поверсі. Засніжено-асфальтною дорогою  пертися на зупинку, і поглянувши на годинник зрозуміти, що нічого вже не ходить. Викликати таксі. Заснути на передньому сидінні машини і прокинутися від слів: "Дєвушкаприєхалі".

Втома від сьогоднішніх зйомок, ( Read more... )

І добре що я не відправляю цих листів. Накопичую собі їх у вигляді ісписаних зошитів, мегабайтів текстових файлів на компі. той що.
Пишу собі просто і все.
Мабуть в більшості для себе ніж для тебе.
Пишу і не відправляю.
Всеодно у тебе тепер немає часу їх читати. А у мене тепер немає сенсу писати.
Пишу чи то машинально. Чи то за звичкою. Можливо ( Read more... )

Судячи із самопочуття, я занадто швидко вирішила, що вже здорова. Відходняки від хвороби не давали мені спати всю ніч. Мабуть потрібно ще трохи часу, щоб організм до кінця прийшов до ладу і зрозумів, що з ним відбувалось останні два тижні.

Через неспання пів ночі і засинання лише під ранок проспала поїзд. П*яних коханих жінок не зустріла і ( Read more... )

Літній сезон у Ворзелі розпочався моєю прощальною вечіркою.
Дякую вам всім. Було чудово. І по-справжньому приємно-душевно-алкогольно-шашлично-дружньо-сімейно-затишно-весело-добре.

Флешбеки. Як минулого літа. Як же було круто.
І зараз знову.
Улюбленна тераса. Купа алкоголю, що подекуди лякав своїм розмаїттям. Купа айподів, що постійно змінювали одне ( Read more... )

День не день, вночі вже не смішно,
Ти візьмеш не підеш додому,
Я, як ти, лиш трішечки грішна,
Ми про це не розкажем нікому.


( Read more... )

Бувають такі моменти, коли спогади заполоняють всю свідомість. Коли вони у кожній клітині твого тіла і ти нічого не можеш із цим вдіяти, як би не намагався.

Бувають такі місця, де ти не можеш нормально існувати. Ти взагалі не можеш там знаходитись. Не тому що тобі погано. А тому, що занадто багато всього.
Всього минулого. Всього, що колись було. ( Read more... )

Мені подобаються вечори, такі як вчора.
Коли ми вдвох.
Коли нам затишно.
Коли він цілує мене.
Коли я тримаю його руку.
Коли ми зустрічаємось ввечері ніби на годинку, а прощаємося лише з ранку.

Просто у нас не виходить інакше. Ми можемо проспати роботу. ми можемо забити на зустрічі. ми іноді вимикаємо телефони. Ми не дивимось на годинник. Ми можемо ( Read more... )

Сидіти в кіно. Тримати його руку. І відчувати прискорене серцебиття від цього дотику. Намагаюсь сконцентрувати увагу на екрані, але не виходить. Він зовсім поряд у темному залі кінотеатру, такий спокусливий у цьому світлі...

Я його хочу. Просто зараз і просто тут.

Мультик закінчився (доречі дуже крутий. Сподобалось. Дуже.), ми виїшли з кінотеатру.
- ( Read more... )