Потреба у щирому.
Господи, можна мені людинку у якої я зможу поплакати на колінах. Безпричинно. Просто тому що душить. Можна мені когось, з ким не доведеться грати роль. Не пояснюючи нічого. Просто лежати на колінах і плакати, не думаючи ні про що. Щоб він проводив пальцями по моєму волоссю, а я не думала ні про час, ні про свій вигляд у його очах ні про те, що за якусь мить він піде і залишить мене на самоті, з цим рюмсанням.
Можна мені когось, хто не відвернеться від мене побачивши ці сльози. Хто не скаже "Я думав ти сильна, а ти... "(с.); або "Такою ти мені не подобаєшся"(с.); чи "Бахни заспокійливого - всім допомагає" (с.).
Можна мені когось, кому не треба нічого пояснювати. Хто і сам прекрасно відчуватиме все. І розумітиме. Не каратиме мене за це і не залишатиме. Просто він знатиме. Він знатиме, що це втома. Він знатиме, що мені просто потрібно трошки турботи і відчуття захищеності. Від того і сидітиме так до ранку, тримаючи на колінах мою голову. І це йому буде не важко, адже він відчуватиме свою надважливість для мене. Він відчуватиме, що наразі я не потребую нічого окрім його турботи. Не чиєїсь, а саме його. Він відчуватиме себе найважливішим, а я - маленькою, як у дитинстві. І мені не потрібно буде виправдовуватись за ці сльози. Мені не потрібно буде надягати посмішку та ховатись у, непомітному нікому, коконі.
Його не лякатимуть мої зміни настрою та перепади емоцій. Адже він все і так розумітиме.
А мене буде відроджувати його турбота. Безсловесна. Просто взаємотепло. Просто пальцями по волоссю. Просто рівномірним серцебиттям. Просто обіймами, яких так не вистачало все дитинство. Просто до ранку.
Без штучних взаємопосмішок та пошлих поглядів. Без бажання мати та використовувати цю мою потребу для своїх корисливих цілей. Без іллюзорної дружби, яка все одно закінчиться, коли хтось із нас відчує щось сильніше...
Господи, будь ласка, можна мені таку людинку, для якої не знадобиться зусиль. Когось, з ким не потрібно говорити, не тому, що не має про що, а тому, що він і без того все відчуває. Когось, хто своїм поглядом, сповненим ніжності, народжуватиме в мені бажання жити і творити. З ким ми, створимо власний всесвіт, навіть не встаючи з табуретки.
Господи, будь ласка, можна мені когось, у кого я просто зможу вільно поплакати на колінах.
Кицюн'явічусе... Ти потрібен мені.
Posted via LiveJournal app for iPhone.