Думки поміж роботою.
Сьогодні хлопці-охоронці на телекомпанії особливо зворушливі. Ну принаймні по відношенню до мене. І здається вони вже почали щиро вірити у те, що я тут живу. Та я і сама, задаться, вже у це вірю. Ще декілька діб у подібному режимі і я не виключаю, що охоронці почнуть тягати мені бутерброди.
У мене змішалися монтажі та писанина сценарієв. Зловила себе на думці, що якби я не мала годинника, то ні за що в світі не вгадала би котра година та і взагалі з якою швидкістю спливає час.
Романтичні ночі на одинці з final cut.
Перебирання у голові думок та намагання сконцентруватись на вранішніх дедлайнах.
А у голові зовсім інше. Суцільний сумбор з думок, що ніяк не вяжуться, не те що з роботою, а навіть між собою.
- Я все ще безрезультатно намагаюсь знайти житло і постійно малюю в уяві, яким же має бути мій черговий маленький світ.
-А чи зможу я гуляти туди пішки ночима?
- А як би знайти час і подумати про поїздку на Джазз Коктебель?
- Що буде, якщо я забуду завтра піти в банк?
- Що зробити з волоссям? Може дреди? А може знову на лисо?
- Коли я нарешті вже закінчу татуювання на ребрах?
- І цікаво, як там зараз у Празі? Мабуть літак Київ - Прага вже приземлився.
- чому так повільно йде робота над книгою? Де, пень його, натхнення?
- Зйомки фільму можна починати вже на днях, та чи готовий до цього хтось окрім мене?
- чи я коли небуть закінчу кліп Дельфи і почну Бєлків?
- І скільки часу лишилось до осені?
Я ніби скрізь і в одночас ніде. Все через внутрішню сумбурність. Я хочу так багато, але єдине, що маю на сьогодні - систематичні ночі на одинці з монтажем.
Я хочу відпочити. Хочаб один вихідний. А краще два, щоб встигнути втекти зі столиці і не забути повернутися.
Бо кого ж тоді годуватимуть бутербродами зворушлива охоронці Нового каналу?
Posted via LiveJournal app for iPhone.