Від всіх меніподібних до всіх подібних тобі.
Коли все закінчиться - ти повернешся. Ти повернешся до мене. Я знаю.
І ми сидітимемо на кухні, куритимемо багато і ділитимемося історіями. Ти розкажеш як там. А я слухатиму, не відпускаючи твоєї руки. І ще, непомітно для тебе, сивішатиму. З кожним твоїм новим реченням.
А я розкажу як було тут. В тилу. І ти слухатимеш і будеш дивуватися, як в такій маленькій мені вмістилося стільки витримки.
І ми більше ніколи не відпустимо одне одного, бо вже знаємо, як це бути за крок до...
А я відчуватиму себе такою маленькою і захищеною поряд з тобою. А ти відчуватимеш мою до тебе любов. Таку сильну, що все інше здаватиметься дрібницями. Таку, яка виявилася сильнішою за все. Навіть за війну.
Я розповідатиму нашим дітям казки. Про сильних і безстрашних принцев, які здійснювали подвиги і були готові втратити за це життя. Багато хто із принців таки втратив...
Я розповідатиму про фей, які оберігали тих принцев і допомагали їм. Я не буду казати про те, що феї ті були анарексичними від недосипання і блідими від кількості заспокійливого.
Я розповідаму про казкарів, які фіксували всі ті події. Одні скорочували історії, інші робили до них ілюстрації, а ще були ті, хто паплюжили правду і вигадували власні казки.
Про злих демонів, які приймають обличчя людей. Про страшне зло, яке чинять ці демони і про добро, яке все одно перемагає. За всіма законами жанру.
Військові, волонтери, журналісти стануть персонажами цих казок. І наша донька, наприклад, ніколи не дізнається як це насправді. Вона слухатиме мої казки і в напівсонному мариві пробуркотить: - "Мамо, ти нічого не тямиш у казках. Подвиги, феї, демони... Все це у казках існує для того, щоб врятувати принцесу. Все це заради неї має бути, так написано у всіх книжках. А у твоїй історїї, мамо, немає ні слова про принцесу. Ти нічого не тямиш у казках..."
А я посміхнусь, поправлю її ковдру, поцілую її волосся і не скажу, що принцеса у цій історії - це вона. Вона підросте і сама все зрозуміє. Зрозуміє, що її тато - принц, що мама -фея...
Але це буде потім. А зараз я молюся за тебе і чекаю дня, коли весь цей жах закінчиться.
Ти навіть не знаєш, що я існую. Але ти точно відчуваєш, що я чекаю на твоє повернення.
Тільки повернись. Нам так багато ще потрібно пережити.
Posted via LiveJournal app for iPad.