Цікаво, як ти там. Сподіваюсь, тобі щонайменьше спокійно в обіймах твоїх буденнь.
Мої календарі кажуть, що в місто вже давно вкарбувався квітень. А як у тебе? Хочу думати, що кольорово. Ну, головне, щоб не жовтень.
Я казала тобі, що повернулась? Вже два місяці я живу в Києві. Знову. Тут я теж живу біля води, щоправда це не має нічого спільного з ( Read more... )

   Тріщини на кахелі утворювали собою сукупність маленьких павутиннь. Цей кахель вже давно відмитий від крові. На ньому не має навіть натяку на те, що тут колись відбувався процес помирання. Та, насправді, і не важливо. Це ж було так давно. 365 діб тому. Рівно рік. Але це теж абсолютно не важливо. Це всього лише символи і часові чекпоінти ( Read more... )

Кольори змішувалися між собою і, замість очікуваної веселки, утворювали брудно-болотну палітру. А хотілось іншого. Хотілось молочних за додиками простирадл та рожево-пастельних візуалів. Мурашки, що хвилями розтікалися шкірою, говорили про те, що вміння відчувати все ж таки вижило серед намаганнь поховати будь які прояви емоцій. І, напевне, це ( Read more... )

До абсурдності кришталева чистота помислів подекуди навіть лякала. Точніше не так лякала, як вносила абсолютний дисонанс у конект між відчуттями і фактичними діями. Все частіше я задавалась питанням: "Що я тут роблю?". Питанням, не риторичним, як це було раніше, на кожному етапі формування власної особистості та дорослішання. А абсолютно логічним ( Read more... )

Вібрації залізничних колій, з кожним кілометром, розсіювали відчуття суму. Коли я стояла на пероні у Пітері, то по-дитячому чекала дива. Якого саме я не знала, але я щиро вірила, що от зараз, наступної миті станеться щось таке, що змусить мене лишитись. Я фантазувала, як я не встигаю на потяг, як гублю квиток, як на мій перон приземлюється НЛО і ( Read more... )

В межах одного мегаполісу існує сотні всесвітів, що не мають нічого спільного одне з одним. Деякі різняться між собою настільки, що, здається, їхні перетини чи переплетення абсолютно неможливі. Але це все внутрішні світи. Грунтовані на чиїхось відчуттях та вигадках. Кожен живе у тому всесвіті, який він сам для себе вигадав. І навіть ті, хто вважає ( Read more... )

Нічний Київ робить зі мною неймовірні речі. Він закохує мене у себе так сильно і по-справжньому, ніби між нами ніколи не було непорозуміннь. Ніби ми з ним щойно зустрілись. Тільки Він так вміє. Тільки з Ним ми спілкуємось на такому рівні. Рівні неймовірно сильних відчуттів, що хаотичними імпульсами змінюються від взаємоненависті до неможливості ( Read more... )

   Цього року у моє місто не прийшла весна ( Read more... )

Мир это не чей-то трип на экране
Всё, что тебе навязывают, ничего не значит
Жив лишь тот, кто не разучился чувствовать
Счастлив тот, кто познал эту муку
Страшно за тех, у кого всё в порядке
Кому осталось лишь разогнать скуку

Натхнення загубилося десь у недописаних мною історіях.
Та і мені вже було не важко визнавати, що я існую десь поміж соціальних ( Read more... )

Виявляється навіть таке важке, для мене, місто як Донецьк, може бути важливим та дорогим. Все тому що тут зберігаються мої спогади. Уривки моєї історії.
І так цікаво повернутись сюди. Стіни, диван, двері, цифри, запахи, обличча... Я все це знаю. Це все мені відомо. Це все є частиною.
І не важливо, що то були за події. Що то були за емоції.
Тепер це ( Read more... )