Натхнення померло? Потрібне нове натхнення?
Мир это не чей-то трип на экране
Всё, что тебе навязывают, ничего не значит
Жив лишь тот, кто не разучился чувствовать
Счастлив тот, кто познал эту муку
Страшно за тех, у кого всё в порядке
Кому осталось лишь разогнать скуку
Натхнення загубилося десь у недописаних мною історіях.
Та і мені вже було не важко визнавати, що я існую десь поміж соціальних мереж і яскравих спогадів. Не те, щоб щось було не так. Не те, щоб мене щось бентежило. Навіть навпаки все було навпрочур нормально. І це гнітило найбільше. Ніколи не задумувалась над тим, наскільки вбивчою буває нормальність. Коли життя собі спливає, ні добре і ні погано. Коли події і дні логічно змінюють одне одного, але нічого особливого у цьому калейдоскопі не відбувається. Коли все просто нормально. Просто і нормально.
Подекуди я провалююсь у моменти, у миті, у діалоги. Але це подібно секундній примарності. А потім дуже швидко повертаюсь назад до цієї нормальності.
Де ж деталі, фокусування на дрібницях, фіксування емоційних станів та їх мінливості?
Я відчуваю себе апатично недосконалою. Чи скоріш досконало апатичною.
Все рівно. Все логічно. І до нудотності передбачувано.
А мені потрібно не це. Мені потрібно натхнення. Справжнє. Супутнє з подіями та емоційними параболами. З відчуттями та щиропалаючими очима. Ну так як воно було завжди. Так, як це було раніше.
Мені здається, найстрашніше що могло статися зі мною - це стабільна нормальність. Нічого не радує, але нічого і не засмучує. Нічого не надихає, але при цьому ніщо не спонукає до внутрішніх стражданнь.
Цілковита апатія. Просто собі літо, що просто собі спливає. Просто дії, просто дні. Ні, вони не порожні, вони наповнені яким не яким сенсом. Але все це не кольорове. Не таке, яке я звикла собі фантазувати.
Якщо це і є терпіння, якому мені варто було навчитися, то я напевне провалила іспит. Я зрозуміла, що терпіння - це зворотняй бік експресії. Їм не дано перетинатися. Аксіома. Плюс та мінус. Все за законами фізики. І знаєш, якщо мені потрібно обирати між терпінням та експресією, то я оберу, все ж таки, друге. Вибач, з мене погана учениця. Це не моє. Я не можу чогось чекати. Мені хочеться жити. Так, як я це вмію. А ти ж знаєш, що я вмію.
Posted via LiveJournal app for iPad.