Інтимні діалоги з містом.
Нічний Київ робить зі мною неймовірні речі. Він закохує мене у себе так сильно і по-справжньому, ніби між нами ніколи не було непорозуміннь. Ніби ми з ним щойно зустрілись. Тільки Він так вміє. Тільки з Ним ми спілкуємось на такому рівні. Рівні неймовірно сильних відчуттів, що хаотичними імпульсами змінюються від взаємоненависті до неможливості існувати одне без одного.
І так протягом двадцяти чотирьох років...
Сьогодні я святкую початок нового етапу. Нового життєвого циклу. Початок нової історії. Це святкування я вирішила розділити з Ним. Це майже, як побачення, але не зовсім. Це діалоги на одинці, але з домішком кадрів та персонажів. Це щось дуже інтимне. Відоме лише нам обом. Мені і Йому.
Я блукаю Його провулками і вкарбовую у його бруківку сліди моїх кедів. Хаотичні маршрути все тими ж вулицями. Але Він, як завжди, поводить себе інакше. Він, як ніхто вміє бути настільки різним, що я дивуюсь Його неймовірностями, як в перше.
І нарешті на Його вулицях тепло. Нарешті наші нічні побачення не спаплюжені погодними умовами чи часовими обмеженнями. Нарешті я можу просто розчинитись у Його задвірках не думаючи про завтра.
Мені не потрібно поспішати додому, бо зранку на роботу. Мені не потрібно заряджати телефон, десь у пересічних цілодобових пабах, щоб бути на зв'язку. Мені не потрібно думати про час, бо за мене хтось хвилюється і не спить, чекаючи на мене вдома.
Я нічого нікому не винна і від цього розуміння я роблюсь неймовірно радісною. Я така вільна!
Нове життя грунтоване на давноминулому побуті - це не просто. Особливо, якщо від цього минулого я тікала так далеко, що кількість кілометрів перевищує всі здійсненні опісля того подорожі. Втекти і забути, як виявилось, не найскладніший рівень. Куди складніше повертатися до побуту, у якому відбувались надто болючі і важливі історії. Повертатися і навчитися сприймати його по-новому. Посіяти там абсолютно іншу енергетику. Заповнити побут новими запахами, звуками, речами. Засинати на ліжку, де я бачила найстрашніші сни за все життя. Повернутися у давноминулий побут і бути там щасливою. Ось це хай левел.
Те, що відбувається всередині - розриває мене на тисячі дрібних флешбеків. Коміксами, кадрами у свідомості проноситься все те, що я так старанно намагалась забути. І у стінах цієї маленької квартири зберігається минуле, а разом із ним всі відчуття та почуття, які я поховала десь у глибинах власної підсвідомості.
І нікому про це не розкажеш, бо ті хто оточують мене на разі, не знають всього що було тоді. А їм воно і не треба.
Єдиний, хто знає все - це Він. Київ зберігає всі прожиті історії і у його архівах є такі, які можуть претендувати на шедеври. Мої історії також є десь серед його спаму. Вони, запліснівілим минулим, зберігаються у київських спогадах.
І тільки Йому я можу розказати все. Бо Він і без того все знає. Він памятає. Мабуть, навіть більше ніж я сама.
І от я пливу його нічними вулицями, забувши про все на світі. У цю мить немає нічого окрім нас. Лише я і Він. Лише наші мовчазні діалоги та пристрасть одне до одного, загострення якої говорить про те, що Берлін все ж таки зачекає. Принаймі поки. Взаємонеобхідність руйнує всі плани на майбутнє. Але наразі я розумію, що ніхто не зрозуміє мене так, як Він. Я відчуваю, що Київ любить мене. І поки він це робить, я просто не можу Його залишити. Я не маю права.
І я знаю,що він до божевілля непостійний. Я розумію, що завтра він може мене відштовхнути і зробити надто самотньою. Але я не хочу про це думати.
Мені подобається відчувати цю пристрасть до нього. Мені подобається відчувати на собі його теплоту.
Я не знаю, що буде далі. Але наразі - я закохана у Київ і неймовірно пишаюсь тим, що він мій.
І головне, що я відчуваю його взаємність.
Posted via LiveJournal app for iPhone.