Вийшла на ґанок і дивлюсь на річку під легким дощем. На тому березі стоїть біла чапля в торішньому рудому очереті - так само непорушно, а біля неї тихо (коли виходить чапля, жаби мовкнуть, ніби їх нема). Між нами межи струнами дощу повільно пролітають горлиці з гілками в дзьобиках, і я б тут ще щось описала, але чапля сховалася назад ув очерет - і ( Read more... )

Але ж нарешті про ранкову каву на балконі. У мене їх два - один у двір зі школою навпроти, другий на вулицю ( Read more... )

Будинок стоїть над урвищем, за ним далі - кущі бузку з посохлим цвітом, кілька сосен і море ( Read more... )

І от зайшло вже сонце, і ти палиш на городі торішнє листя. Вогонь спалахує одразу, дим повертається за тобою, де не сядеш. І ти йдеш порожнім городом у самий кінець, аж до берега, де щовесни з’являється озеро, і все в ньому як в озері - жаби кумкають, лелеки ходять, жовті глечики цвітуть. А потім воно зникає з усім своїм реквізитом - і на тому ( Read more... )

Сухий сніг легко сиплеться на білу річку, сухий очерет і неприкаяні сади. Заходиш у сусідське обійстя, де живуть тільки влітку і стежка за зиму здичавіла, розчиняєш вікно криниці, і поки спускається відро, сніг сиплеться у темне джерело, і навколо така тиша, що якби не корба, мабуть було б чути, як він торкається води ( Read more... )

Мама принесла з саду кошик білих яблук, поставила біля ґанку - і сипонув сліпий дощ. Падав з гарячого сонця на гарячі яблука - а здавалося, це з яблук сотаються золоті нитки.

Він з’явився у квітнику біля призьби, став у високу стійку й непорушно спостерігав за нашою суєтою, як ми бігали одне по одного й показували на нього пальцем, крутили головами де, та оно, оно ( Read more... )

Цього року жовті глечики позацвітали на всіх озерах, і там ніби сади. Між лататтям плавають каченята, час од часу з неба стрімко спускаються чайки, а тоді різко зринають угору. Жаби повилазили на широке листя у воді і завмерли ( Read more... )

За високими дверима собору стояла сива злива і дихала на нас своєю бентежною прохолодою. Ще недавно там стояв білий-білий морозний день - коли зима була в апофеозі. А тепер озираєшся - злива. Точніше - ні, не озираєшся: спочатку чуєш.
Якось восени я була на лекції про японське мистецтво, і там розповідали про сухий сад у монастирі Рьоандзі в Кіото ( Read more... )

Ішов дощ, я збирала в миску полуниці, а дощ збирав у неї воду. Він лопотів по моїй спині в ненадійному дощовику, і здавалося, що моє тіло - це і є моя хата, і я зараз вдома, а там згори лопочуть краплі. Поруч стояло мокре опудало, якому не вірять шпаки, і більше нікого, куди не поглянь - земля, зелень і дощ, і наче це в них така своя розмова, а я ( Read more... )