За високими дверима собору стояла сива злива і дихала на нас своєю бентежною прохолодою. Ще недавно там стояв білий-білий морозний день - коли зима була в апофеозі. А тепер озираєшся - злива. Точніше - ні, не озираєшся: спочатку чуєш.
Якось восени я була на лекції про японське мистецтво, і там розповідали про сухий сад у монастирі Рьоандзі в Кіото ( Read more... )

Дивилася вчора, як роблять ікебану. 
Щось у цьому дитяче і водночас дуже жіноче.
Жінка рве гілки і квіти, приносить їх у дім - і робить там із них свій приватний світ. Ті самі гори й ріки, що у великому світі, але вдома. Цей світ в’яне, бо вирваний, жінка його викидає - і йде по наступний.
Хай на день, зате красиво так, як у світі й не буває.