Прощання зі Стамбулом та Сходом: похила висотка, креативна реклама та район мажорів
День 29-го травня 2012 року став для мене останнім у моїй весняній частині відпустки - я прощався зі Сходом. За дві попередні доби я вже вдосталь надивився Стамбул і тому 29-го числа вирішив просто вештався, але, не дивлячись на мій скептизм, побачив багато чого нового.
Зранку я склав рюкзак та залишив його у мого кауч-серфера Мете. На сей раз він вже не віз мене до центру на машині - лише проводив до зупинки, де я і сів на маршрутку, яку тут всі називають долмуш.1.
Їхати до центру було далеченько. У автобусі я трохи поговорив з якимось студентом. Ну як поговорив - то була якась мова жестів. Проїхали цікавий віадук.
2.
Транспортний інформаційний центр. Розклади, мапи - все тут і безкоштовно.
3.
Зупинюся на місцевій рекламі. Мені вона здавалося креативною.
4-11.
А це вже площа Таксім. Звідси починалася моє знайомство зі столицею Туреччини.
12.
Власне звідси починається рейс історичного трамваю у «Європі». У місті дві окремі мережи такого ностальгічного транспорту - у європейській та азійській частинах. Довжина всього лише 1,6 та 2,6 кілометрів відповідно. Вартість проїзду 1,75 ліри (8 гривен).
13-14.
Лінію я вирішив пройти пішки і не пошкодував.
15-18.
Трошки звернув з головної вулиці та потрапив до католицького храму.
19.
«Ситий голодного не зрозуміє».
20.
У тутешніх супермаркетах використовують всю вільну площу.
21.
Закінчення свого трамвайного маршруту відсвяткував легким сніданком.
22.
Знов зійшов з тієї пішохідно - трамвайної вулочки, яка нагадала мені чеське місто Брно, і побачив такі цікаві машини таксі.
23.
Поруч була стоянка машин на прокат.
24.
Але мене звідти зігнали, не зважаючи на мої пояснення, що хочу сфоткати стадіон. Але все що не робиться - робиться на краще. Вид з кафе, яке знаходилось поруч, був ліпшим.
25.
КПУ по-турецьки
26.
«Кто возьмет билетов пачку, тот получит водокачку».
27.
Ще одна краса на пішохідній вулиці
28.
Жовті світлофори, жовті таксі - нагадало картинки з Нью-Йорку
29.
Після блукань та візити до туристичного центру я знайшов канатну дорогу. Турецькою це буде «Teleferik». Оплата - єдиною транспортною карткою «Istanbulkart».
30-31.
У кабінці зі мною їхала жіночка років із 45-50. Вона доброю англійською пояснила мені куди йти, аби побачити Dolmabahçe Sarayı.
До середини я не заходив - зафоткав тільки ззовні.
32.
Далі мій маршрут продовжився так би мовити Набережною Стамбулу. Ось цим вона мені нагадала подібну у Тбілісі.
33.
Тут дуже фешенебельна забудова.
34-36.
Дорогих машин та яхт
37-38.
Є і стоянки для велосипедистів. Але жодного екологічного транспорту на ньому не помітно.
39.
До речі, мій телефон.
40.
Вид на азійську частину.
41-42.
Вода у Босфорі та його протоках. Тут ніхто не купається.
43-44.
На набережній багато скверів
45.
А це, здається, дитячий садочок.
46.
Біля одного з мостів йде ремонт
47.
Зверніть увагу на тендітну маму та дівчину
48.
Контейнери для роздільного сбору сміття
49.
Краса!
50.
Можна і відпочити
51.
Далі я зійшов з набережної та покракував в гору повз приватні будиночки.
52.
Я продовжував тінятися Стамбулом. Просто знімки. Собаки та бутік.
53.
Жалюзі є у кожній квартирі.
54.
Якась вулиця в якомусь районі.
55.
Нова архітектура
56-60.
На вході у хмарочоси стоять озброєні охоронці.
А це вже затори- подивіться як плавно перебудовується.
61.
Click to viewЩе один міський краєвид.
62.
На собі перевірив всі «прєлєсті» пробок - такого смороду від авто я у житті не зустрічав.
Цікава річ - проходячи біля чергового переходу помітив дуже типову ситуацію в Україні. Дві дівчини, правда турчанки, вдягнені у короткі спідниці, стояли та смачно палили сигарети.
Настав час їхати у район Таксім, звідки відправлялися автобуси до аеропорту. З перехожим у метро сталася випадкова з перехожим, а вірніше з цілою родиною.
Виявилося, що вони - туристи з Ірану. Дуже доброзичливі і намагалися допомогти мені знайти автобусну зупинку, хоч і самі були приїжджі. Коли батько сімейства дізнався, що я з України, то промовив: О, Тимошенко! На що я рпомовиви англійською: Так, вона у в’язниці. Після цього він почав вибачатися. Я заявив, що він нічого погано не сказав.
Ностанок фото з торговельного центру.
63.
В автобусі до аеропорту «Сабіха» був монітор із відправленням найближчих рейсів.
64.
За кілька хвилин ми проїжджали через Босфор пасажири насолоджувалися підсвяткою мосту.
В аеропорту стандартні процедури - проходження через рамки безпеки, реєстрація на рейс.
65.
Як бачимо, «Сабіха» обслуговує авіа перельоти бюджетників - «Пегасусу» та «СанЕкспресу».
66.
Тут дбають про всіх
67.
Паспортний контроль пройшов швидко і я у дюті-фрі. Тут купив пару пляшок французького вина. Розрахунок у євро, доларах чи турецьких лірах. Здається, платіжні квитки теж приймали.
68-69.
Поки чекав на літак розговорився з однієї жіночкою. У залі очікування більшість була «наших». Їз одразу біло впізнати - вони вдягалися сіро.
Виявилося, що ця тітка прилетіла до Стамбулу до доньки.
- Она с турком познайомилась. Сейчас живут в Стамбуле. Никто ее не заставлял принимать ислам. И вообще, страна меняется: я когда сюда впервые приехала в 2002 году, то как только звучал звучал призыв к молитве, то люди бросали все свои дела и начинали молиться. Сейчас уже такого нет, - расказала вона мені.
В літаку ж почав питати інших пасажирів - кому куди у Донецьку. Хотілося б розділити витрати на таксі. Так і познайомився з турком на імя Мустафа.
Він приїхав до Донецька ще коли на ноги ставала компанія «Лайф» - встановлював вишки. Так і залишився. Одружився з українкою.
У донецькому аеропорту вразили сурові прикордонники. Один із них, хлопчик років з 22-х, так старано виконував свої функції, що з кислою миною грубо попереджував всіх, хто не дай Бог, хоч на сантиметр заступав за жовту лінію на паспортному контролі.
Хоч будівельники рапортували про введеня у експлуатацію нового терміналу, недоробок вистачало. Більше тут >>>
На виході Мустафу зустріла дружина. Ми втрьох взяли таксі - вони доїхали до драмтеатру, а я поїхав далі. Мустафа протягнув 50 гривен водію і не схотів брати гроші за проїзд у мене. До свого будинку я доїхав доклавши ще 40.
Змучений і соний, але переповнений врженннями та емоціями, я повернувся до свого дому. Не з порожніми руками.
Сувеніри для близьких та друзів.
70.
Маршрут травневої подорожі: Донецьк - Ростов - Єреван - Тбілісі - Батумі - Трабзон - Стамбул - Донецьк
Поїздка у цифрах:
- 3 нові країни;
- Тривалість - 11 днів;
- Витрачено (проїзд, харчування, проживання) - 4 500 гривен;
- Подолано більше 4 тисяч кілометрів.
Скоро! Моя серпенва подорож до Прибалтики. Ми з Вами транзитом побуваємо у Білорусі, відвідаємо головні міста Литви, Латвії та завітаємо до естонської столиці Таллінну. Як завжди багато пригод та цікавої інформації!
Я рекомендую: Турагенція «Діон».
Буду радий за виправлення помилок, адже текст писав без сторонньої вичитки.
Попередні публікації із цієї поїздки:
Мій другий день у Стамбулі: метро-автобус, «Гранд-базар» та вечірнє місто
Крокуючи Стамбулом: хмарочос «Сапфір», «Блакитна мечеть» та притока Босфору
Пригоди у Туреччині тривають: добрий поліцейський, Трабзон на долоні та ночівля на офісному кріслі
Я вперше у Туреччині: Європейські автобани, вузькі вулочки та вечеря на підлозі
Батумі блиснув шиком: будинок - пляшка, аджарський хачапурі та диснеївський парк. Частина 2
Батумі блиснув шиком: будинок - пляшка, аджарський хачапурі та диснеївський парк. Частина 1
Як ми завітали до серця Грузії - Мцхети: головний храм країни, добрі поліцейські та атака школярів
Тбілісі - дубль два: сірні бані, район Алвабарі та веселі діти
Тур по Тбілісі: старе місто, романтичні панорами та чудо-міст
Другий день у Єревані: самобутня церква, європейський проспект та провідник "нэт праблэм!"
Владко відкриває Вірменію: засніжений Кавказ, великий каскад та вечірній Єреван