Другий день у Єревані: самобутня церква, європейський проспект та провідник "нэт праблэм!"
Продовжую розповідь про свою мандрівку на Кавказ та до Туреччині.
У першій публікації я розказував про перший день своєї подорожі - переліт через гори та перші враження від Єревану.
Ранок неділі, 20 травня почався не без пригод. Я і поки всі спали пішов до ваної. Двері не закривалися і мені довелося їх із силою захлопнути. Правда вони зачинилися іззовні. Виходило, що відкрити я їх вже не міг - хіба що навалитися і повністю знести.
У такій пастці я пробув із півгодини. Сашко прокинувся і відкрив мені.
- Я то думал, че это ты у стекла стоишь и мне что-то кричишь, - зі своїм російським акцентом прокоментував мені він.
Снідати у той день вирішили вірменську кухню. Нарек нам порекомендував ресторан із колоритною назвою «Кавказ», куди ми і відправились.
На вулиці було хмарно і все виходило на те, що буде дощ.
Але настрій то аж ніяк не пусвало.
Яскрава забудова
1.
Українські машини
2.
Ранішне вивезення сміття
3.
Нам трошки довелося поблукати у пошуках «Кавказу». Завдяки перехожим знайшои все ж його. Замовили щось вірменське - конкретно вже не пам’ятаю. Єдинє, що молочнокислий напій, подібний до нашого кефіру, називався «Тан».
4.
В першій страві ніби і склад був подібний, але через спеції смак був зовсім інший.
5.
Інтер’єр «Кавказу». Раджу вам відвідати - колоритно, недорого і обслуговування.
6-7.
Наостанок вирішили лишити на чай для офіціантки. Сашко просто залишив гроші размо із чеком, я ж волів спілкування і особисто відніс їй чайові.
- Спасибо огромное! - із посмішкою відповіла офіціантка.
На вулиці купили морозива.
8.
За лічені хвилини дорога привела нас до місцевого вернісажу. Тут на бульварі під відкритим небом знаходиться найбільшій ринок сувенірів, де купа - купейна туристів. Купити можна все що душа забажає.
9-12.
Дуже екзотичне місце, я вам скажу. Грає тут східна музика і можна побачити жінок у паранджах. Це треба побачити та відчутні особисто.
На ринку я благополучно купив тарілку - картину із зображенням Вірменії для друзів та пару магнітів.
Після години своєрідної екскурсії я та Сашко відправилися далі пізнавати місто. Пройшли через вже знайому нас площу Республіки.
13-14.
І пішли по бульвару. Де побачили пам’ятник Степану Шаумяну (якщо хто знає кому - напишіть у коментарях).
15.
Така неприглядна картину всього у 5 хвилинах пішки від центральної площі.
16-17.
Музей історії міста Єреван.
18.
Неподалік від нього знаходиться «Коньячно винно водочный комбинат «Арарат».
19.
Міст через річку Раздан
20.
Гарні краєвиди
21-22.
За пару хвилин ми вийшли до стадіону «Раздан».
23.
Де обговорили план подальшого маршруту.
24.
Біля спортивної арени знаходиться ринок. Ось так переходять тут дорогу. Взагалі на сході машини можуть їхати на червоне, а люди перетинають пішки навіть найжвавіші магістралі.
Click to viewДо речі, за 10 днів подорожі я побачив тільки 1 ДТП. У Донецьку я за день можна парочку помітити.
Сашко навідріз відмовився їхати у маршрутці і тому ми, зазирнувши на площу Бразилії (де нічого цікавого не було) пішли назад. Коли ж ми підійшли до АЗС, я запитався про туалет і тут мені не відмовили. Розморені сонцем заправники із цікавістю питали, що я роблю у Вірменії і чи подобається мені тут.
За кілька хвилиним ми опинилися перед храмом. Вірменія - християнська країна. Церква у них своя - самобутня.
25-28.
Єреванський таксофон
29.
Повертаємося до центру. Йдемо по вулицях забудованими будинками облицьованими туфом.
30.
Такі балкончики полюбляють у Єревані.
31.
Спускаємося у перехід. Смердить.
32.
Сашко кличе знов на пиво - заходимо до таверни.
33.
Напій у Вірменії наливають у попередньо охолоджені келихи.
34.
Після невеличкого перепочинку продовжуємо екскурсію містом. Місцеві таксі. Один кілометр коштує 250 драм (5 гривен).
35.
На іншому боці вулиці помічаю цікаву будівлю.
36.
Поліцейським тут пересадили на нові машини.
37.
А от форма ще радянського зразку.
38.
До речі, даїшники тут не стоять на одному місці. Вони весь час патрулюють вулиці і мигалками та гучномовцем просять водіїв зупинитися.
Музичний будинок.
39.
Один з небагатьох тролейбусів.
40.
Декотрі тролейбусні лінії зняли.
41.
Торговельний центру виглядає непрезентабельно.
42.
У Єревані, як і у Європі, є туристичні автобусні тури. Одначе на власні очі я не бачив жодного автобусу.
43.
Згодом я та Сашко вийшли на головну пішохідну вулицю міста - Північний проспект, де самі лише новобудови.
Ввечері, коли ми тут прогулювалися, на верхніх поверхах не горіли вікна. Підозрюю, що приміщення можуть стояти порожніми.
44-54.
Почав накрапати дощ. Ми ж чекали на Маргариту - дівчину з кауч-серфінгу із корою я домовився про зустріч. Вона прийшла із сестрою Люсі і першою помітила нас. Вирішили йти до ресторану. Рита солістка оперного театру, довгий час працювала у Москві, а зараз хоче подаватися на стипендію до Англії.
За чашкою кавою та солодищами ми говорили на різні теми. Було цікаво.
55-58.
Ще інтер’єр кафе.
59.
Інший заклад.
60.
Далі ми вже у 4-ьох продовжили екскурсію містом.
61-62.
У Єревані є чудова пончикова. Дуже затишнє місце, щоб прийти сюди із дітьми. Поруч знаходиться кондитерський магазин, де я накупив цукерок та рахат-лукум.
63.
Взявши пончики на винос наша екскурсія новими місцями продовжилася.
64.
А це вже «Матенадаран» (у перекладі зі старовір менською «хранилище книг»). На другому фото старовірменська мова.
65-66.
Типові віконця.
67.
До речі, весела пісня про Єреван.
А це вже строчки із іншої:
«Если дома из туфа стоят
На горизонте гора Арарат
Если коньяк и жемчужный Севан
Значит приехал ты в Ереван».
Пам’ятник двірнику.
68.
У нарди тут люблять пограти. При чому емоційно - з мімікою та жестами.
69.
Вірменьські контрасти.
70.
І приколи.
71.
Новобудови.
72.
Cтарі знайомі будинки із туфу.
73.
Перехожий, що падає.
74.
Тури по Вірменії. Взагалі у країні купа - купейна цікавих старовинних місць. Наприклад, як Нораванк
чи Севан.
75.
Вулична творчість.
76.
Кінотеатр і скульптури біля нього.
77-79.
Креативная сувенірна крамничка.
80.
На площі ми розпрощалися із дівчатами. Дякуємо їм за цікавий час та компанію.
81-82.
Типова вірменська церква.
83.
Ми повернулися до нашої тимчасової квартири. Запакували речі. Попрощалися із нашими кауч-серферами, запросив їх до своїх країв та вийшли. У нашому запасі ще була годинка і тому вирішили ще трощки покататися на метро. На вулиці у цей час стало темно, піднявся вітер і стало схоже, що буде буря.
Тим часом навіть у таких умовах екскурсія триває.
84.
У підземці вже не відчувалися капризи природи.
85-86.
Ми сіли на поїзд і поїхали у ще не досліджені частини єреванської підземки, доїхавши до кінцевої станції.
87.
Тут ми пересіли у вагони у протилежному напрямку. Поїзд стояв. Машиніст вийшов на платформу та почав розмовляти із черговими по станціями. Вони про щось розмовляли, час від часу сміючись. Взагалі, люди на сході частіше усміхаються, і це стосується не тільки привітань о гостей - туристів.
Один із пасажирів звернувся (теж із посмішкою) мабуть, типу , коли поїдемо. Йому щось відповіли. Ми зробили по парі кадрів.
88.
Помітивши спалах до салону зайшла працівниця метро.
- У нас снимать запрещено, нас за это ругают, - м’яко пояснила вона. - Тут везде камеры стоят, вот мы отьедем в тунель - там можно.
За пару хвилин машиність зайняв своє місце і ми помчали до станції «Сасунці Давід», де був залізничний. Переходи у 9-й вечора були порожніми.
89.
На пероні вокзалу ми були за 20 хвилин до відправлення поїзду на Тбілісі. Залізничний состав був вірменського формування - ЮКЖД (Южно-кавказская железная дорога).
90.
Перед посадкою провідник проглянув наші паспорти. Першим пішов Сашко.
- Рассия? Нэт праблэм! - весело заявив провідник, віддаючи документ.
- Украина? Украина! Тожэ нэт проблем! - посміхаючись відпов він і мені.
Нас це дуже розсмішило. У нашому плацкарті було вільно. Як ми відїхали я узяв білизну.
91.
Грузія вже відчувалася. Так заклеює прикордонна служба, аби не провозили контрабанду.
92.
До нас підійшов молодий хлопець і почав цікавитися звідки ми. Виявилося, що він грузин, а у Єревані був у друга на екскурсії. На ньому були червоні шкарпетки.
- Я знаю по-армянски несколько слов: «привет», «я тебя люблю» и «я тебя сей час буду трахать!», - після останнього слова він засміявся (до того посміхався).
На кордоні довго не чекали. Вірмени одразу у поїзді ставили штампи, а грузинські прикордонники забрали їх із собою.
- Владислав? - єдине, що спитав грузинський охоронець кордонів.
- Да! - відповів я.
У Сашка із його російським громадянством було все коротше. Як тільки побачили його паспорт із гербом Росії - вмиттю забрали. Наступниим зайшли грузинські митники. Це були молоді люди - як дівчата так і хлопці у футболках та бейсболках. Нам вони нічого не питали, натомість у сусідньому купе бабуся везла квіти - ось там точилася гаряча дискусія.
Згодом прикордонних повернувся і віддав мені паспорт. Спочатку навіть не мій, а російській :)
Наш поїзд поїхав - ми вїхали до Грузії.
У наступній публікації я розкажу Вам про Тбілісі, що активно розбудовується, покажи чудові панорами цього міста та ми відегустуємо домашнього вина.
Попередні публікації із поїздки до Вірменії:
Владко відкриває Вірменію: засніжений Кавказ, великий каскад та вечірній Єреван .