Я вперше у Туреччині: Європейські автобани, вузькі вулочки та вечеря на підлозі
Ранком п’ятниці, 25 травня, мені та Сашку довелося прокинутися трошки раніше - на нас чекала дорога з Батумі до турецького міста Трабзон.
Не без пригод ми віддали ключи від орендованої квартири хазяїну на ім’я Резо. Фішка у тому, що мобільного його ми не мали та і точної адреси у нас теж не було, але завдяки людям все ж вийшли на нього.
Перед поїздкою вирішили в останнє насолодитися грузинською кухнею. В місцевому кафе скуштували хінкалі і вирушили на зупинку маршрутки «Батумі - Сарпі».
Вже зрання торгували квасом.
1.
У обмінках Батумі три валюти - замість російського рубля тут турецька ліра, яка трошки дешевша.
2.
В маршрутці їхали стоячи. За проїзд віддали всього 1 ларі (5 гривен). Їхали весело. Принаймні мені було.
3.
Click to viewЗа півгодини наш автобус приїхав до кордону. Будівля переходу на грузинському боку була нової і архітектурно цікавою.
4.
Саме тут закінчувався християнський світ
5.
Та починався мусульманський
6.
Під час паспортного контролю документи у Сашка перевірили швидко і мовчки. Коли ж я протягнув свій паспорт я привітався грузинською: «Гормаджобат». Жіночка - офіцер спитала: «Вы говорите по грузински?». У відповідь вона отримала: «Я знаю пару фраз». Після цього вона поставивши штам повернула мені паспорт зі словами чудовою українською: «Будемо раді бачити Вас у Грузії знову». Як мені було приємно!
На турецькому боці був повний хаос. Хаос це у нашому розумінні. Ми не бачили нікого хто ставить штампи і у пошуках майже опинилися у Туреччині - на виході хлопець в окулярах пояснив нам, що він тільки перевіряє паспорти на виході, а ми повинні стати у чергу, яку ми вочевидь пропустили.
Повернувшись ми все ж знайшли чергу. Люди курили прямо перед кабінкою пограничника. Стоячи у черзі я разговорився з одним конопатим грузинським хлопцем, котрий їхав на спортивні змагання до Трабзону.
За кілька хвилин настала наша черга. Сашку, як росіянину, поставили штамп, а мене направили у офіс купувати візу (з 1 серпня Туреччина відмінила візу для українців). Там я у мужика, який пив чай, я купив за 20 євро марки до паспорту. Вистоявши знов чергу я нарешті поставив штамп - обішлось без тупих питань «чому» та «до кого їдеш».
І ось ми на турецькій земля - для мене це стала перша мусульманська країна. Перша фотографія у Туреччині.
7.
Обабіч дороги було Чорне море.
8.
Начитавшись про те що автостопників тут беруть на раз-два я став зупиняти машини, але протягом години нас ніхто так і не узяв - напевно місце таке було.
9.
Якийсь турецький далекобійник порадив мені сербською мовою: «Почкай мало, а некдо заставе».
Сашко нервував, адже в нього за кілька годин був паром до Сочі. А дорога - 190 кілометрів. Ми вирішили їхати маршруткою.
Нажаль прямого автобусу не було - принаймні нам маршрутчими мовою жестів пояснили, що треба їхати з пересадками.
10.
Ми потрошку розчинялися у Туреччині - з вікна вже часто можна було побачити жінок із прикритими головами. Якщо Грузія чи Вірменія стали для мене «іншим світом», то ця країна - «повністю іншим світом».
Краєвиди за вікном.
11-12.
Спочатку ми дісталися до містечка Хопа, звідки вже на іншому автобусі доїхали до більшого міста, з якого вже курсували прямі буси до Трабзону.
По дорозі став цікавий момент - коли автобус їхав посеред дороги вибіг мужик почав голосно кричати та махати руками. Машина зупинилися, він зайшов у салон і вони почали … дружньо розмовляти з водієм.
У місті останьою пересадки ми купили квитки на автобус. З турків ніхто не розмовляв ані англійською, ані російською, але вони нам хотіли щось пояснити чи просто поговорити. Один із них зрозумівши, що я балакаю російською дав знати, щоб я йшов за ним. За пару хвилин ми опинилися у кафе, де до нас вийшла грузинська жіночка.
- Так ты из Грузии едишь? - здивовано спитала вона. При цьому вона взяла мене за зап’ястя - не бійтеся на півдні таке звичне явище.
Виявилося, що вона працює тут на кухні.
Згодом приїхав наш автобус - ми стрибнули до нього і поїхали. Турецькі дороги виявилися дуже добрими та сучасними - не відрізниш від європейських.
13-14.
Автобус їхав не поспішаючи. Можу сказати, що відстань у 160 кілометрів ми долали майже 4 години. Проте у нас була змога насолодитися життям у не туристичних районах країни. Хоча траса в цілому була одноманітною - праворуч було море, а ліворуч - ось такі типові житлові райони.
Помітно ДУЖЕ багато новобудов. Хоча будинки особливою оригінальністю не відрізнялися - типові різнокольорові коробки.
На схилах майже уздовж всієї дороги зростали кущі чаю, а майже через кожні 30 кілометрів була чайна фабрика.
15.
Час від часу ми заїжджали на вокзали. Турецька ДАІ - наш автобус ліворуч.
16.
«Allah korusun» - «Захищено Аллахом».
17.
Нарешті ми вїхали до Трабзону. Я попросив хлопця, що сидів поруч, взяти подзвонити з його телефону нашому кауч-серферу на і’мя Нуруллах (він просив називати його просто Нурі). З ним домовилися про зустріч. Але ось порозумітися з водієм було куди важче. Лише завдяки дівчині, що знала англійську, ми дізналися де нам слід виходити.
Вже за кілька хвилин 21-річний Нурі зустрів нас. Сашко одразу попросити провести його до порту, адже його паром відправлявся за 40 хвилин.
Квиток коштував цілих 120 доларів (дорожче, ніж мій літак до Стамбулу, за який я віддав десь 40 євро).
18.
З боку порту відкривався вид на літери з назвою міста - типу «Голівуд».
19.
Нам пощастило провести Сашка - охоронець сказав, що проходити не можна, але для нас зробив виключення на «10 хвилин».
Попрощавщись з другом із Росії я лишився один у моїх мандрах. Далі я та Нурі пішли на його квартиру. Хлопець разом із іншими трьома студентами винаймав житло. Я поклав рюкзак і ми пішли на огляд міста. Центр Трабзону своїми вузенькими вулочками нагадав чомусь Чехію - все вилізане та чисте, тільки ось людей побільше.
20-21.
Майже весь товар розмістили на вулиці.
22.
Я зголоднів і тому забігли підкріпитися кебабом. Так, справжнім турецьким кебабом! Адже саме Туреччина вважається його Батьківщиною. Запивти взяв раніше невідомиц мені кисломолочний напій «айран». За смаком нагадував кефір, тільки не такий густий.
23.
На вулицях активно торгували. Час від часу мені здавалося, що усі країна тільки продає і купує.
24-25.
Згодом ми опинилися на місцевому ринку. Тут було колоритно. Навіть порівняно із Грузії.
26.
Знаючи, що це Туреччина я навіть купуючи півкіло вишней почав торгуватися. Спочатку продавець не хотів скидувати ціну, але після здався і збросив 50 коруш (місцеві копійки, що дорівнюють 2 гривням). Він був не занадто щасливим, що видно на фото.
27.
А це вже торговельний центр, фасад якого переливався яскравими кольорами.
28.
Ми пройшли всередину - на вході були металошукачі та охорона. Так всюди у Туреччині.
Нурі шукав собі взуття, адже завтра йшов на виставу. Ціни не сказав би, що сильно відрізняються від наших.
Коли ми вийшли на вулицю майже остаточно стало темно.
29.
Центральна площа міста.
30.
Новий рік цілий рік.
31.
По дорозі додому ми забігли до магазину з випічкою, щоб купити пах лаву. Продавці помітивши у мені іноземця із цікавістю почало задавати питання.
- Where are you from?
- Ukraine
- Odesa?
- Donetsk
- ?
- Mafia, Kurcha Luchesku
- A, Luchesku!
Після цього вони попросили 5 замість 6 лір за пахлаву.
- They like you, - промовив мені Нурі.
Додам, що я ніколи не їв такої смачної пахлави. Це просто рай!
32.
На хаті на нас вже чекали - друзі Нурі запросили повечеряти з ними. Ми сіли на підлогу колом. На відео хлопець на ім’я Кубілай показує, як треба їсти лахманджун.
33.
Після цього хлопці взялися за музику. Фірат грає.
34.
Я рекомендую: Турагенція «Діон».
У наступній публікації я розкажу Вам про те, чим турки заміняють алкоголь, ми подивимось на Трабзон з висоти пташиного польоту та завітаємо до мечеті з електронним табло!
Повертайтеся та читайте!
Буду радий за виправлення помилок, адже текст писав без сторонньої вичитки.
Попередні публікації із цієї поїздки:
Батумі блиснув шиком: будинок - пляшка, аджарський хачапурі та диснеївський парк. Частина 2
Батумі блиснув шиком: будинок - пляшка, аджарський хачапурі та диснеївський парк. Частина 1
Як ми завітали до серця Грузії - Мцхети: головний храм країни, добрі поліцейські та атака школярів
Тбілісі - дубль два: сірні бані, район Алвабарі та веселі діти
Тур по Тбілісі: старе місто, романтичні панорами та чудо-міст
Другий день у Єревані: самобутня церква, європейський проспект та провідник "нэт праблэм!"
Владко відкриває Вірменію: засніжений Кавказ, великий каскад та вечірній Єреван