Я пишу вірші тільки тоді, коли мені насправді погано. І за останні три місяці їх багато. Може слова не ідеальні, але присвяти щирі. Героям
( Read more... )
У мене таке в голові робиться, що сказати словами важко. Мені абсолютно пофік на нашу владу і на їхні ідіотства. Мене зараз більше хвилюють люди. Сповнені ненависті до нас (і до правди?) в своїй паралельній реальності. Мені їх дуже шкода. Жаль їх. І хочеться їх любити, щоб їм було не так боляче, коли розуміння прийдуть і очі відкриються
( Read more... )
Той день, як подих Літо, як листок Вінок, мов щастя з тихих пелюсток Небесна тінь І сонячна безмежність Чітких сплетінь моя необережність Тебе любити… Вітер дихав Твої слова І тихо-тихо Ти цілував. Смішне світання, І плюскіт хвиль, і зорепад Я оглядаюся назад, А там лиш літо. І кохання І сни, і сміх, і сяйво світла… Люблю тебе. Любити звикла.
Бути людиною досить просто… Досить передбачувано і банально. Ми вміємо плакати від болю, від горя, від жалю. Ми вміємо жаліти себе та інших людей. Інших людей ми жаліємо тільки якщо перебуваємо в близьких відносинах. Будь-які інші прояви жалю є звичайним блюзнірством, бо такий жаль є нав’язаний нам суспільством. Суспільство нав’язує нам принципи
( Read more... )