Інколи мені (скоріш за все, безпідставно) здається, що коли я пересуваюся японськими поїздами, мене переслідують всілякі руки. Тобто не всілякі, а руки людей, які або синхронно щось роблять, як у цьому
дописі, або просто якось співіснують у поїздовому просторі. А оце днями їхав у Кіото в суперекспресі приватної залізниці Ханкю:, стояв коло дверей
(
Read more... )