Найстаріший Трір (ЮНЕСКО)
Римську культуру можна вивчати, зовсім не буваючи в Італії. Дякувати небесам, наслідили римляни по всій Центральній Європі. Ви уже щось знаєте (це я надто оптимістично) про римські лазні у Кемптені, про дорогу Віа Клавдіа Августа в Ауґсбурзі. А доведеться довідатися про Трір, там теж буде всього римського по дрібці, а на загал - майже все місто. Заратустра вирішив, що найстаріше місто Германії повинно удостоїтися його візиту, а Августу Треверум та браму-негритосочку Порту Нігру треба обов’язково побачити власними очима.
Порта Нігра - незабутній символ міста.
Місто Трір - найдревніше місто Німеччини і перший християнський центр по цю сторону Альп. У ньому правив імператор Костянтин Великий із матір’ю Єленою. Його називали святим містом за ті скарби, які таїть трірський кафедральний собор - хітон Ісуса Христа.
За древністю місто вже не одне століття тягається з Римом. На одному зі старих домів Тріра золотими буквами вибиті слова: «До Рима стояв Трір тисячу і триста літ». Трірці готові дати голову на відсічення, щоб це було так, але історію не зміниш. Доля правди в цьому вислові є: доведено, що в цій долині зі сприятливим кліматом уже в ІІІ тисячолітті до Р.Х. існувало поселення. Якщо вірити вже іншій легенді, це древнє місто на Мозелі заклав цар Требет - син легендарної вавилонської цариці Семіраміди (володарки садів) ще задовго до Риму. Але це - за легендою.
Офіційно історія Тріру нараховує дві з хвостиком тисячі років - часу замешкання на цій місцині кельтського племені треверів та утворення ними римського поселення «Августа Треверорум» за імператора Августа в 16 році до початку нової ери. Август заснував тут місто та проголосив його столицею треверів (звідси й назва).
Вид на Собор.
Мабуть, історію міста варто почати не з брами Порта Нігра, а з чогось початкового, наприклад, з моста. Цю конструкцію спорудили древні римляни в 144-152 роках. Сім опор викладені з важких базальтових блоків, які скріплені металічними скобами. Опори різко контастують своєю чорнотою з мурованим полотном. Справа в тому, що довгий час міст був дерев’яним, лише в ХІХ столітті його замінили на камінь. А опори як були старими, так і залишилися.
Міст.
Старі кріплення.
Поночі.
Через місто протікає Мозель. Так-так, саме той відомий Мозель, на берегах якого вирощують виноград. Зараз по ньому плавають баржі, хоча на березі залишилися човни, перетворені на кафешки. Про давнє минуле цього водотоку нагадують закинуті середньовічні портові крани, до яких не доходять ноги туристів.
Мозель.
З іншого боку височить колона Марії, але до неї далеко йти. Тому обмежимося тільки надбереженим виглядом.
Наче й не Амазонка, а таке все саме.
Край берега у затишку прив’язані човни.
Старий кран (Alter Kran).
Митний кран (Zollkran).
Навіть вулиці біля набережної є - Кранова. Там затишні будинки, перетворені в кафе.
А колись було моряче.
І десь неподалік стоїть монастир. Все, більше в цю частину міста йти не варто.
Про римлян та їх велич нагадує велика, монументальна споруда міста - Порта Нігра (Porta-Nigra), або ж Чорна брама. Спорудили її в 180 році як символ величі римлян. Разом із укріпленнями вона добре підсилювала міць міста проти загарбників. Захисні укріплення складалися з 50 башт та кількох воріт. Римське місто було двічі більше сучасного Тріра.
Ворота виклали з пісковика, який почорнів із часом - така типова участь більшості старих та нечищинех споруд. Як і римській міст, Порта Нігра не побудована, а лише викладена з кам’яних блоків «всуху», тобто без цементу, з доброю підгонкою каменю, лише скобами закріпили. Час-екзаментор довів, що такий метод є не гіршим від сучасних церезітів (чи чим там мурують?). Із часом пісковик окислився, потемнів, тому брама й стала називатися Чорною.
У ХІ столітті ворота перебудували в церкву, а поруч спорудили монастир св. Симеона. Церква давно впала, а від порти нігри лишилися тільки дві башти на порожні стіни.
О ні, це знову не Бразилія, це Порта Нігра здалеку.
І з натовпом.
Цеглоблок.
Вночі в дощ.
На іншому боці міста (це недалеко за трірськими мірками) є ще одна римська будова, навіть не одна, а дві - великий амфітеатер та лазні.
Амфітеатер збудували в 100 році, трьохярусний на 20 тисяч глядачів. На ньому проводилися гладіаторські бої та змагання з тиграми, яких тримали під ярусами. Акустика сприяла тому, що до останніх рядів звук долітав бодай якийсь. Ясне діло, він не конкурент римському, але інші міста взагалі й таким похвалитися не можуть :)
Коли я підійшов до театру, його вже було зачинено. Ця ідіотська звичка німців закривати все в 17:00. Протиснутися і перелізти не було як (це не Золочів). Я навіть із якоюсь групою таки зайшов туди, але мене випровадили геть. Довелося на нього дивитися зверху, з виноградників.
Унизу він.
Поряд з театром знаходяться римські терми, які теж були вже закриті, коли я туди прийшов (це ще до підйому вгору на виноградники). Їх можна оглянути хоча б довкола. Результат нічим не гірший. Звісно, без музею і без знайдених черепків.
Терми, схожі на колись представлені кемптенські, - це великий комплекс помивочних приміщень, бані, фітнесу та бару розваг. Там мали (!) митися, відпочивати, відновлювати сили. Підземно розташовувалися комунікації для подачі води. Глянеш на це і розумієш, що сучасні інженери не вигадали для басейнів нічого нового, все це існувало колись, раніше просто. Шкода от, що вони не виконали практично своїх функцій: коли імператор Констянтин покинув місто, утримувати великий комплекс не було змоги. Пізніше в ній розташовувалися війська ака казармувалися там.
Найстаріші зі збережених терм - Барбаратерм (Barbarathermen) - збудовані в ІІ столітті. Чи то за назвою св. Варвари, чи за назвами герман - варварів. Презентативно виглядають лише - Імператорські, які, власне, й видно з дороги. Насправді комплекс терм був суттєво більшим, ніж збережені залишки. Великі басейни, прикрашені статуями і мармуром, масажні кімнати - все це зараз можна тільки уявляти. А от тунелями, якими ходили раби і підігрівали воду - можна пройтися. На жаль, в рамках музейного входу. З вулиці цього не побачиш.
Імператорські.
Ще одна фотка-впізнавалка з Тріру. Де її тільки не зустрінеш.
Barbarathermen. Насправді вони десь у темряві, а будинок - для орієнтування.
У 475 році франки зайняли Трір, подолавши римський супротив. Багаторазові втручання завойовників призводили до падіння і числа жителів міста, і до спаду добробуту.
Після відчутної руйнацій міста норманами, ерцєпископи взялися за розум і утворили тут своє намістя, давши Тріру новий виток розвитку в дусі християнського Середньовіччя.
Шматок центральної частини міста.
У 1473 році заснували університет, який дожив до 1798 року. У 1975 році його відродили заново, мрія трірців до освіти збулася. Зараз граніт науки гризуть 8000 студентів.
Будинок Карла Маркса з музеєм імені його же.
У ході визвольної війни у січні 1814 року Трір зайняли пруські війська. За Віденським конгресом 1815 року місто відійшло до Прусії. Католицькі мешканці та протестанські завойовувачі довгі десятиліття не мали симпатій одне до одного.
У ХІХ столітті почався ріст міста поза межі середньовічних стін, які все ж мали опосередковане значення. Через місто проходив митний збір за помол зерна та різництво - основний дохід мерії. У 1875 році цей податок інтегрували у менший за розміром, а контроль за ввозом товару зник. Жителі звернулися з петицією до адміністрації міста зруйнувати ненависні стіни, на що отримали підтримку - 4 воріт було знищено в 1877 році, а до початку ХХ століття взагалі й залишки розтягли геть.
У 1938 році поблизу Петрісбергу було утворено концентраційний табір Шталаг 12 (STALAG XII), куди відправляли французьких військовополонених. Синагогу під час погрому в 1938 пошкодили націоналісти, а бомбова атака собзників в 1944 її зруйнувала повністю.
Трір довгий час залишався резиденцією Рейнської області. Тут без кінця будували палаци і котеджі римські імператори, а потім - середньовічні правителі.
Палацовий зал (Palastaula) імператора Констянтина не нагадує палац, але видає своє старе походження (310 рік). А все лиш через те, що в ХІХ столітті палац доєднали до резиденції франкських курфюрстів, переробивши його в протестанстську церкву.
Колись такими були палаци. Римські.
Сам же курфюрстський палац виглядає напрочуд мило. А що тут вдієш, йшло ХVIII cтоліття, рококо бушував не гірше чуми. Навколо палацу розбиті алеї громадського парку (вночі теж відкритий), де стоять білі скульптури та цвітуть оранжеві чорнобривці. А ще там дядьки грали в кулі, падав дощ, а вони грали.
Курфюрстський маєток.
У паничах.
Із багатьох точок міста видно собор (Dom). Його вибудовано на стінах спочатку палацу матері імператора Констянтина - Єлени (віддала свій палац під забудову), а потім - на стінах християнської церкви IV століття. Після нападу номан, які не полінувалися зруйнувати церкву, собор відновлюють. У ХІ столітті фундамент та частину стін римської базиліки використали для спорудження великого кафедрального собору в романському стилі. До 30-ти метрової висоти стіни - це римські побудови, далі вже - більш свіжіше.
У 1944-45 роках собор, які і все місто, серйозно постраждав від атаки союзників. Реставрація тривала з 1960 по 1974 роки. Реконструювали вівтар та багато церковного начиння.
Собор працює з 6:15 до 18:00. Якщо спитаєте, хто в таку рань туди йде, то відповім - я йшов на півсьому ранку.
Собор.
Зранку.
Абсида. Нагорі - строката конха.
Орган десь затулений.
У соборі зберігається Риза (хітон) Христа, в крипті покояться мощі святої Єлени, в ризниці лежать ланцюги, якими було приковано апостола Павла, сандалія та цвях св. Андрея Первозванного, мощі Йоахіма та Анни.
Із 1986 року Трірський собор внесений до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Я не побачив хітона.
Поруч з собором, як нерозлийвода, стоїть перша німецька готична церква - Богородиці. Наразі вона закрита на ремонт, хоча її теж відновили після агресивної атаки союзників. Маю надію, що зараз триває новий ремонт, а не затяжна реставрація 60-х.
Церкву гляньте на фото вище (справа), а деталі - тут.
Площа соборна, інакше - соборний цвинтар, який знесли геть, а пляц забрукували.
На цій же площі розміщено палац Вайдердорфф (Weiderdorff).
Ногою подати, і ось найкраща площа Німеччини - Гауптмаркт (Hauptmarkt, Головна площа). Її оточили з усіх боків чудернацькі будиночки, які створюють місту ще одне лице - старовине. І плювати, що ось в одному будинку - МакДональдс, а в іншому - магазин мод. Площа гарна, і все тут, чорт забирай!
Кусень площі.
Ціла.
У центрі площі стоїть масивний хрест 958 року на знак отримання містом прав на торгівлю. Поруч з ним - фонтан св. Петра з багатою скульптурою (Мудрість, Справедливість, Помірність, Хоробрість). Я от думаю, а чи не чумний це фонтан-стовп?
Хрест. Позаду видно Собор, з яким знайомство уже відбулося.
Фонтан.
Справедливість, мабуть.
Із площі видніється десь захована між будинків церква св. Гангольфа (St. Gangolf). Вхід до неї прикрашений барочним порталом і тулиться між будинків. Башта - старенька, 1507 рік.
Церква.
Прохід.
Вежа.
Склепіння з нервюрами.
Або просто в розписах.
Несміливий орган.
Що ще є на площі? Та багато чого. Тут кожен будинок має свою назву і свою історію. Деякі будинки зазнали перебудов після 1944 року, в деяких ще панує середньовічний дух, хоча й теж зановлений.
Давайте не думати про війну.
Та післявоєнну реставрацію.
Будинок Штайпе (Steipe) (з нім. - підпора).
Червоний будинок (Rotes Haus).
Музей іграшок під Червоним будинком виправдовує себе рекламою при вході.
Висока будівля житлового будинку «Frankenturm», спочатку розібрана, а потім знову (1938) відбудована.
Ось я сидів у Макдональдсі і писав звіт про місто. Ох як давно це було!
Пряма вулиця Simeonstraße виводить прямісінько до Порти Нігри. По дорозі ще одне пам’ятне творіння - житловий дім «До трьох волхвів», 1203 року.
Волхви якоїсь мами сюди приплелися.
Далі за рогом, по довгому бульвару - і вокзал.
Про цей вокзал майже негативні спогади: я залишив там рюкзак, а поки тинявся містом до півночі, то його й закрили (в 22:00 і до 05:15). Де я міг сподіватися, що вокзал закриють? Звісно, я найшов станційного чергового, він мені відкрив зал, камеру зберігання, я вставив ключ до замка, а замок не відкрився :(
Мало того, що я ночував без спальника і теплих речей у ту холодну ніч, я її пересидів у банку біля батареї. А вранці прийшов на вокзал, ключ відкрив досить легко дверку, я забрав рюкзак і з розпачу заснув та дерев’яній лавиці :(
Ось він, невдаха-вокзал.
І олень-2007.
І, щоб не закінчувати маленькою невдачею, ще про одну варту уваги пам’ятку міста. Трохи подалі від центру, ближче до вокзалу знаходиться церква св. Пауліна (St. Paulin). Перша побудова виникла в кінці ХІІ століття, після французької війни 1674 року була зруйнована. Архітектор Балтазар Нойман прийнявся у середині XVIII століття за відбудову храму в стилі бароко. Сам того не відаючи, він зробив одну з кращих барокових церков Німеччини. Його робота достойна похвали.
У гущавині.
Громіздкий портал.
Багатюща середина, неф обважнілий.
Розписна стеля.
Над вівтарем - типова сінь, придивіться ближче.
У напівпідземній частині.
Вид на орган. Cправа - амвон для читання молитов.
П.С. А люки трірські будуть окремим постом.
До побачення, Європа на бику.
