чумні дослідження
При написанні окремого посту про чумні стовпи, у мене не було під рукою цікавих матеріалів. Зараз же можна створити окремий, новий пост, який би багато ілюстрував, як вчені долали цього лютого європейського ворога. Без зайвої медициністики, лише деякі яскраві моменти.
Чума - інфекційне захворювання, яке проходить з тяжким загальним станом хворого, лихоманкою, ураженням лімфовузлів (бубонна чума), легенів (легенева) та інших внутрішніх органів. При цьому захворюванні серце не витримує високої температури та натиску бактеріальних отрут. Хвороба характеризується високою летальністю (смертністю). При легеневій чумі виділяється кров’яна, темна мокрота, звідки й назва «чорна смерть».
Уберегтися від чуми важче, ніж від будь-якої іншої інфекційної хвороби. Якщо проти холери можна було захиститися гігієнічними заходами, то від мікробів чуми не рятували навіть захисні маски. Досліди медиків того часу (вкрай слабке представлення про бактерії) були спрямовані на те, щоб довести, що від чуми можна захиститися так само, як і від віспи, - за допомогою щеплення.
Першим прищепив собі чуму англійський лікар Уайт. Через кілька днів в експериментатора стали розпухати лімфатичні залози і піднялася температура. Уайт до останнього не хотів визнати, що занедужав чумою. Він повторював, що хворіє малярією, і здався тільки на восьмий день, коли ознаки страшної хвороби стали очевидні. Його відвезли в госпіталь для чумних, але було пізно.
Інший дослідник, австрійський лікар Алоїс Розенфельд, що об'їздив усю Африку, заявив своїм колегам на Віденському медичному факультеті, що під час своїх поїздок знайшов діючий засіб від чуми. Це був порошок з висушених лімфатичних залоз хворих. Лікар випробував його на собі і впевнено рекомендував як щеплення. Колеги поставилися до порошку скептично і порадили Розенфельду попрацювати в чумному госпіталі і перевірити там ефективність свого ноу-хау. Лікар відправився в грецький госпіталь і замкнувся з двадцятьма хворими на чуму, відмовившись від усіляких засобів безпеки. Алоїс постановив собі термін у шістьох тижнів і став чекати результату. Спілкування з зачумленими не приносило йому шкоди, і тоді він вирішив ускладнити експеримент - натерся гноєм, узятим з чумних наривів. Шість тижнів майже минули, і зраділий Розенфельд уже думав відправлятися додому, як зненацька все-таки занедужав бубонною чумою з усіма страшними симптомами і помер.
Найзухвалішим двобоєм з похмурою хворобою можна назвати експеримент молодого француза Антуана Клота. Він думав, що до зараження призводить у першу чергу паралізуючий страх перед чумою і вважав його необґрунтованим. Спочатку Клот довго носив забруднену кров’ю і гноєм сорочку якогось чоловіка, що занедужав важкою формою чуми. Потім зробив собі шість щеплень і перев’язав ці місця пов’язками, змоченими кров’ю хворого. Але і цього йому здалося замало: він ліг у постіль щойно померлого пацієнта. Відважний лікар зробив усе, щоб заразитися, але так і не захворів.
По-справжньому ефективний засіб від чуми був винайдений уже в ХХ столітті. Автор першої протичумної сироватки - учений Володимир Хавкін. Він же створив першу ефективну вакцину проти холери, яку перевірив на собі. Цікаво, що російський уряд від послуг єврея Хавкіна відмовився. Учений переїхав у Швейцарію і рятував світ уже відтіля.
Сироватка.
Чума - інфекційне захворювання, яке проходить з тяжким загальним станом хворого, лихоманкою, ураженням лімфовузлів (бубонна чума), легенів (легенева) та інших внутрішніх органів. При цьому захворюванні серце не витримує високої температури та натиску бактеріальних отрут. Хвороба характеризується високою летальністю (смертністю). При легеневій чумі виділяється кров’яна, темна мокрота, звідки й назва «чорна смерть».
Уберегтися від чуми важче, ніж від будь-якої іншої інфекційної хвороби. Якщо проти холери можна було захиститися гігієнічними заходами, то від мікробів чуми не рятували навіть захисні маски. Досліди медиків того часу (вкрай слабке представлення про бактерії) були спрямовані на те, щоб довести, що від чуми можна захиститися так само, як і від віспи, - за допомогою щеплення.
Першим прищепив собі чуму англійський лікар Уайт. Через кілька днів в експериментатора стали розпухати лімфатичні залози і піднялася температура. Уайт до останнього не хотів визнати, що занедужав чумою. Він повторював, що хворіє малярією, і здався тільки на восьмий день, коли ознаки страшної хвороби стали очевидні. Його відвезли в госпіталь для чумних, але було пізно.
Інший дослідник, австрійський лікар Алоїс Розенфельд, що об'їздив усю Африку, заявив своїм колегам на Віденському медичному факультеті, що під час своїх поїздок знайшов діючий засіб від чуми. Це був порошок з висушених лімфатичних залоз хворих. Лікар випробував його на собі і впевнено рекомендував як щеплення. Колеги поставилися до порошку скептично і порадили Розенфельду попрацювати в чумному госпіталі і перевірити там ефективність свого ноу-хау. Лікар відправився в грецький госпіталь і замкнувся з двадцятьма хворими на чуму, відмовившись від усіляких засобів безпеки. Алоїс постановив собі термін у шістьох тижнів і став чекати результату. Спілкування з зачумленими не приносило йому шкоди, і тоді він вирішив ускладнити експеримент - натерся гноєм, узятим з чумних наривів. Шість тижнів майже минули, і зраділий Розенфельд уже думав відправлятися додому, як зненацька все-таки занедужав бубонною чумою з усіма страшними симптомами і помер.
Найзухвалішим двобоєм з похмурою хворобою можна назвати експеримент молодого француза Антуана Клота. Він думав, що до зараження призводить у першу чергу паралізуючий страх перед чумою і вважав його необґрунтованим. Спочатку Клот довго носив забруднену кров’ю і гноєм сорочку якогось чоловіка, що занедужав важкою формою чуми. Потім зробив собі шість щеплень і перев’язав ці місця пов’язками, змоченими кров’ю хворого. Але і цього йому здалося замало: він ліг у постіль щойно померлого пацієнта. Відважний лікар зробив усе, щоб заразитися, але так і не захворів.
По-справжньому ефективний засіб від чуми був винайдений уже в ХХ столітті. Автор першої протичумної сироватки - учений Володимир Хавкін. Він же створив першу ефективну вакцину проти холери, яку перевірив на собі. Цікаво, що російський уряд від послуг єврея Хавкіна відмовився. Учений переїхав у Швейцарію і рятував світ уже відтіля.
Сироватка.