Кемптен - той самий Берлін, тільки баварський
Кемптен, поряд з Шпеєром, Вормсом, Тріром, Кьольном та Ауґсбурґом належить до найстаріших міст Німеччини. Не дивлячись на те, що це місто не надто відоме десь на пострадянському просторі. Шрайбікус зі своїм мікрофоном лазив по Берліну та Дрездену. Звідти й школярі знали, де є рейстаг та про що співає Лореляй на Рейні. Кемптен же залишався незаслужено забутим. Окрім цього місто - столиця Алльгою, великої території між Швабією, Тіролем, Франкією (не плутати з Францією!).
Шматочок Кемптена.
Історія Кемптена сягає тих часів, коли римляни почали заселяти передгір’я Альп зі сторони тевтонських земель (15 століття до Р.Х.). Знахідки, викопані архелогами, а саме римське місто Камбодунум, дозволяють датувати саме таким часом. Коли географ Штрабон писав свою четверту книжку по географії (18 рік по народженні нової ери), він там згадав поліс Kambodounon. Щоби не вартатися вже в опис тих часів, сказажу, що залишки того поліса з деякими реконструйованими будівлями збереглися дотепер. Туристи туди вчащають густо, вдаючи, наче їм цікава римська історія. Кожен камінь пахне старовиною (та ще й якою!), тому легенд можна наплести бозна-скільки. Екскурсоводи цим не грішать.
Вхід на територію колишнього гало-римського міста. Стилізація під старовину.
Але особливо варто придиліти з півгодини часу вивченню древньоримських терм (бань). Завдячуючи невтомній праці істориків та реконструкторів, можна просто диву даватися інженерній думці того часу. Так і хочеться послати сучаснів в «баню».
Ось тут нагрівалася вода для теплих ванн.
Проміжне приміщення з холодного в гаряче. Нормально температурне.
Передпокій до ванн.
У наш час це називається сауною. А раніше - «кімната для потіння».
Недалеко від терм розміщувався Форум. Від нього мало що залишилося. Бронзова модель допомагає відтворити в уяві цю площу.
Стіни базиліки.
Відтворена частина входу з брамою (пропілон).
Божниця з різними вівтарями. Юпітеру й досі ставлять там яблука й запалюють свічки.
Все, що залишилося з тих часів.
І ще трохи черепків.
У 740 році сюди прийшли монахи ордену св. Галлера, які заснували тут самостійне аббатство (право на це дав Карл Великий у 774 році). З часом аббатство підпорядковувало собі все більше довколишніх земель.
Залишки оборонних воріт. Останні збережені.
Waisentor (Ворота сиріт) - відбудова 1986 року.
У 1289 році стара частина міста втратила привілеї короля і підпорядковувалася як незалежне імперське місто. Орден втрачав свій вплив (вірніше сказати, це обмежувалося монархом). Наростали протиріччя. У 1363 році виникла сутичка між аббатством і наставником короля, в результаті чого було зруйновано аббатский замок Бурггальде. На його місці зараз стоїть реконструйований зразочок.
Із-за дерев видніється Бурггальде. Мабуть, найкраща точка для його споглядання.
А зблизька - уууууу! Справді замок, хоча й молоденький.
Ратуша - теж бабця старенька, хоча й прооперована. Вибудували цю цибухату будівлю в 1476 році у фахверковому стилі, потім частоково видозмінювали, а потім і перебудували.
Ратуша. За кілька хвилин до дощу.
Ратушна площа. Швидке фото і втеча від дощу.
На ріці Іллер виникла в 1477 році перша папірня з водяним приводом (так званий паперовий млин). Не знаю, чи саме на тому місці, але на Іллері є залишки гідроелектростанції.
Мікро-ГЕС на Іллері.
Повна незалежність міста від католицького монастиря називається «великою покупокою». Нестерпні войовничі кемптенці тривало трощили помістя, не даючи аббатству спокою. Втихомирити народ вдалося тільки продавши бургерам права на незалежність за 32 тисячі гульденів. Це сприяло подальшій реформації.
Протестанська церква св. Манга (St. Mang Kirche). Збоку якийсь гарний фонтан, але через тимчасові будівельні роботи доступ до нього був утруднений.
О восьмій вечора безкоштовний камерний концерт. Запрошення отримали, але не пішли. Лише репетицію поглянули.
Про княжих аббатів нагадує збережена дотепер резиденція у стилі бароко. Оскільки грошей не ставало на всі вичурні рюшечки і фронтони, вирішили також не виділятися своєю біднотою на фоні інших князьків і намалювати деталі фарбою. Здалеку не відрізниш, водночас гарно й урочо.
Резиденція.
Місто починає свій поділ на католицький і протестанський. Межа зараз доволі розмита в плані «ось тут через півсантиметра починаєтся протестантизм», але в масштабах вулиць помітно. Католицька частина більш багатша і помпезна.
Закінчення «багатої зони» і початок протестанської частини. Поділ проходив десь у цьому місці.
Під час тридцятирічної війни обидві частини міста допомагали чим могли неодноразово зібраним військовим силам топтати іновірну половину. Це було дуже зручно: під шумок бомбити своїх сусідів мечем та вогнем.
А небавом містом прокотилася страшенна біда - чума. У 1635 році був найбільший пік смертей, внаслідок чого обезсилені кемптеняни скоротили своє число з 6000 чоловік до 900. Тут уже було не до ворожнечі.
Сходи шани - нагадування нащадкам про всіх загиблих.
У 1775 році в Кемптені, в останньому місці німецької землі, було проведено процес над відьмами. На Марії Анні Швегелін сумнозвісні шкварки на вогні припинилися.
Базиліка св. Лоренца (St. Lorenz Basilika) у бароковому стилі, 1652 рік. Вона дуже-дуже велика.
Самі бачите, яка.
Середина наповнена раннім бароко.
Фрески для неї виконав Андреас Аспер, органне оздоблення - Джовані Цуккалі.
Аббати були людьми з високими вимогами. Їм резиденції було мало, подавай ще й оранжерею (1780), навколо якої розбито чудовий парк. Внутрішні оздоби частково збереглися (не бачив), а саму будівлю віддали під міську бібліотеку.
Оранжерея.
Навколо неї - прекрасна зона відпочинку. Банани на літо висаджують у відкритий ґрунт.
І басейн з викладеним мозаїчним дном.
У 1811 впала відома берлінська кемптенська стіна, яка ділила місто та монастир. Стіну знесли геть, рови позакопували, а ворогуючі кемптеняни нарешті обійнялися і поцілувалися.
Об’єднаний Кемптен.
У 1850-х роках на правому березі Іллера було збудовано 7-поверхову механічну бавовнопрядильну фабрику. Вона пропрацювала до 1992 року. Славно, що першопочаткову будівлю ХІХ століття держава взяла під свою охорону як індустріальний пам’ятник.
Взагалі-то індустріальний розвиток полотняної продукції у Кемптені не набув стрімкого злету через застаріле та мануфактурне виробництво. Сильна світова конкуренція не дозволяла вийти на прийнятний рівень. Тому місто понуро курило десь збоку.
Пивоварня «Альгоєр».
Житниця (Kornhaus), де зберігали збіжжя.
Одним з кольорів міста є синій. Походить він від льонарства, яке з часом замінилося на скотарство. Наявні ліси створювали добру сировинну базу для розвитку паперової індустрії. У 1898 році на сірниковій фабриці стартанув перший дизельний двигун світу.
Будинок «До Янгола». Це якась традиція називати будинки «До...». З чим це пов’язано - мені не відомо.
У 1943-1945 роках поблизу Кемптена діяв зовнішній табір концтабору Дахау. В’язні фашистського KZ використовувалися для торгівлі скота „Allgäuhalle“. Окрім цього задіювалися на працю на фірму Messerschmitt для виготовлення фашистських літаків. На одній з вулиць Кемптена діяв зовнішній осередок Дахау з 500-600 в’язнями.
І, щоб не завершувати так трагічно...
Зараз місто може порадувати туриста різними принадами. Тому й багато тут різнолюду. В кінці квітня щороку місто захлинається джазовою музикою. А римські фундаменти просто магнітять сюди бажаючих. Погляньте хоча б на цікаву церкву нової ери.
Стометрівка. Продають смачнюче морозиво.
Фонтан з рибалкою.
Як і кожне містечко - Кемптен неповторний і незрівняний ні з чим.
Готель Баєрішер Гоф.
Висловлюється велика подяка пані Олі, яка гостинно зустріла у цьому містечку та провела ґрунтовну екскурсію.