Покидаючи Білорусь: Заспаний Гомель, «20 лет уже терпим», «Халявино» та Україна об’єднує серця
Ну от малята ми підійшли до завершальної публікації про мої подорожі Білоруссю. Сьогодні - остання замітка.
Вранці, 13 серпня, мій поїзд примчав на перон вокзалу міста Гомель. Тут в мене була пересадка на дизель до Чернігова. У запасі ще було трошки більше години і я вирішив пройтися по району прилеглому до залізничного вокзалу.
1.
Місто прокидалося - на годиннику була 6-та ранку. На перший погляд Гомель здався мені бруднішим, ніж всі ті попередні 4 обласні центри Білорусі. Можливо так здалося, бо судив саме за привокзальною площею, а ви самі чудово знаєте як виглядають такі місця зранку.
У Гомелі не тільки за більшою кількістю бруду на вулиці відчувалась близькість України.
2.
Я йшов по проспекту що вів прямо від залізничного вокзалу. Сонечко!
3.
Забудова не відрізнялася оригінальністю - хрущовки. Проте, треба віддати належне, їх підлізали. Взагалі це місто нагадало мені бульвар Шевченка у Донецьку. Є щось подібне - чи не так?
4-5.
До речі, особливо чого дивитися, як я дізнався з довідників та розповідей людей, у Гомелі немає чого. Є тут палац Румянцевих та парк.
Напевно через те я не став залишатися тут на день. Та, чесно кажучи, вже майже 2 тижні був у подорожах.
Став повертатися на вокзал. На зупинці помітив три цікаві речі:
1. Був розклад роботи транспорту (саме похвилинний, а не інтервали);
2. Магазини Milavitsa - походять з Білорусі.
3. Видно, що реклама тут не сильно користується популярністю. Та і в принципі в СРСР її взагалі не було.
6.
Банки пропонували депозити під 35% - нечувані як для європейської країни. Хоча, враховуючи, що білрубль обвалився втричі, то замало.
7.
Ну ось я вже і на вокзалі. Сідаю у дизель - поїзд «Гомель - Чернігів» формування Білоруських залізниць.
8-9.
До речі, це той самий поїзд, який я фотографував у 2009 році під час мандрівки до Чернігова.
10.
За кілька хвилин салон наповнився і ми рушили. Абсолютна більшість тих, хто їхав були білоруси. Наші ж чи через свою одвічну ледачість чи через брак грошей, до Білорусі чомусь не їздять так активно, як вони до нас.
Зі мною поруч сиділи 3 жінки - дві вже у віці і одна років з 30-ть. Остання весь час мовчала, а от з рештою точилися цікаві розмови.
В однієї з так би мовити донька була на стажування у Британії, а потім переїхала жити до штатів.
З ними пожартували і на політичні теми.
- Лукашенко смиловался и отпустил конкурентов из тюрьмы (це ті що пробували балотуватися на виборах президента РБ).
І от одна жінка сказала, як на мене, таку дуже влучну фраза: «Он нам уже 20 лет обещает - потерпите, и все будет. Но мы уже как 20 раз терпим, куда уж дальше - а жизнь идет».
Коротше, я не сумував у поїзді. За якийсь час ми під’їхали до кордону. У салрн зайшли суворі прикордонники. Двоє з них були з ноутбуками.
Коли настала моя черга, спитали що в мене у рюкзаку. Заявив, поміж сього іншого, що везу 3 банки згущенки.
- По закону 5 банок можно, - промовив прикордонник.
Додам, що перед тим я якраз прочитав що і в якій кількості дозволено вивозити. Респект білоруським охоронцям кордону, що знають власне правила. З приводу наших я не впевнений.
Серйозні хлопі пішли. Згодом зайшли наші. Вони були вже з веселішими обличчями і навіть жартували з пасажирами. Як тільки вони пішли - за 30 секунд до поїзду увірвалися, бо іншого слова просто не знайдеш для цього, міняли. Вони пропонували обміняти білоруські рублі на долари.
Правда, курс був невигідним, для пасажирів звісно.
- Рідний хаос та безлад - це моя Україна, - промовив я в той момент.
Мої білоруські супутники одразу відреагували: «Не представляю себе такое в Беларуси. Чтоб вот так, как только ушла таможня»
Тим часом ми вже їхали Чернігівщиною. Похилі будинки та суцільна бідність - ось що кидалося в очі. Взагалі, цей регіон, я б відніс до депресивних. Чернігівщина, до речі, перша у рейтингу вимирання в Україні.
По дорозі проїжджаємо станцію «Халявино».
11.
За кільканадцять хвилин я вже був на вокзалі Чернігові. Тут одразу побіг до кас. У черзі поперед мене стояли білоруси. Я похлопав у долоні перед ними (нагадаю, що у Білорусі за це могли навіть посадити) кажучи при цьому: «Тут можна вільно хлопати». Вони жарт не оцінили.
Лишається 1 людина поперед мене.
- До Донецка есть что-то? - питає висока струнка білявка.
Вона купує квиток з Києва. Я дізнаюся її номер вагону і теж беру на цей поїзд.
Так ми і познайомилися. Звали її Світлана і була вона з Гомеля.
Ми разом поїхали на кінцеву маршруток на Київ. По дорозі помічаю, як все ж таки у нас брудно, порівняно з нашими північними сусідами.
До відправлення автобусу ще 28 хвилин. На зупинці встановлено електронне табло для цього. Одначе, декотрі не помічають його і питають у водія.
12.
Час ще є - я поклав речі і побіг у місцевий АТБ. Думав купити собі «Чернігівського» місцевого розливу. Хапаю цілу зв’язку з 4 банок.
Коли вже скочив до маршрутки зрозумів, як лоханувся. Бо, поглянув на код і побачив, що напій виробили у Харкові. Таке саме я міг би купити і своєму, донецькому супермаркеті.
Нарешті ми поїхали. Сидів поруч зі Свєтою. Вона розказала, що їде до Донецька на побачення. Виявилося, що дівчина познайомилися з болгарином по Інтернету. Багато переписувалися, а з пару років тому зустрілися. Зав’язалося кохання. Болгарин одного разу приїхав до неї, познайомився з батьками і вони вже запланували весілля, але воно з якоїсь причини (вже забув) зірвалося. Ніби через жениха.
Після того, мужик став не в милість мамі та татові Світлани. Вони розійшлися. Але через декотрий час вони почали знов зустрічатися. Батьки не знали. Світлана приховувала від них це.
Навіть зараз, коли вона їхала до Донецька, її родичі думали, що вона у Білорусі.
Чому саме до нашого міста? Бо, по-перше, болгарин був там по справах, а по друге, саме до Україні їм обом не потрібна віза. Так що ненька об’єднує іноземні серця.
Ну от, ми приїхали до Києва - всюди галас, бруд, торгівля і купа - купезна реклами. Сіли на метро і взяли курс на вокзал.
Світлана хотіла купити презент - київський торт. Але вона пішла у фірмовий магазин «Рошену» біля залізничного, де ці солодкі вироби на 10 - 15 гривен дешевше, ніж у тих торговців, що продають його ледве не на перонах
.
Я почекав її у магазині. Видзвонився поки родичам після поповнення рахунку. Тим часом українське сьогодення давало про себе знати.
13.
Ну от ми сіли у поїзд і поїхали на Донецьк. Іноземці мене прямо переслідували. У моєму купе був поляк, що одружився на українці. Поговорили з ним трошки.
Пізно ввечері приїхали у Дніпропетровськ. До дому лишалося якихось 260 кілометрів. На згадку
14.
Наступного ранку був у рідному місті. Сів у автобус і додому! Тим почав розпаковувати речі.
Мої презенти для родичів та друзів.
15.
Власне, всі мої папери, що назбиралися за час мандрівки: чеки, гроші, квитки.
16.
А це мій приблизний маршрут з maps.google.ua
І наостанок цікаві цифри:
1. Проїхав більше 3500 кілометрів
2. Днів у подорожі - 16
3. Витратив грошей - 1900 гривен
4. Переглянуто нових міст і містечок - 10
5. Завів нових друзів та знайомих - більше 20.
Всім дякую за те що, разом зі мною віртуально пережили мої мандрівки! Подорожуйте, відкривайте кожен день щось нове, як бачите, на це не потрібні особливі гроші.
Увага! Цей матеріал писав сам - без редакторської вичітки. Будь ласка, не соромтеся поправлятися неточності та помилки у тексті.
Попередні публікації з поїздки до Білорусі:
15-й день
Вітебськ: панічне витрачання зайчиків, вид на місто з ратуші та плацкарт по-божеськи
14-й день
Північна столиця Білорусі: Автостоп на трьох, «водки будешь?» та вечірній Вітебськ
13-й день
Хепі-енд у Мінську: знайомство на висоті 54-ьох метрів, футбол та розваги у трамваї
12-й день
День з номером 12: Мінськ з висоти пташиного польоту, обід у колі чиновників та столичні парки
11-й день
Мій другий день у Мінську: середньовічні замки, блискавичний автостоп та ніч на «зірці»
10-й день
Я прогулююсь дивовижним Мінськом: бібліотека «Чупа-чупс», район «новых русских» та ніч з незнайомця
9-й день
Західна Білорусь: реклама від ДАЇ, кольорові будиночки Гродна та щедра бабуся у поїзді
8-й день
Їжджу Білоруссю: знайомство з Гродно, я готую борщ та вечеря з 4 дівчатами
7-й день
Їжджу Білоруссю: веселі голландці у місці розпаду СРСР, живі волохаті зубри та 100 метрів від Польщі
6-й день
Я у Білорусі: мої перші півмільйона, «ковбасна» тусовка і «Молдер та Скалі» на дачі під Брестом
5-й день
П’яту добу у дорозі. Галопом по Волині, королівський прийом у Бресті і шикарні білоруські дороги
4-й день
Премо на Білорусь! День нумер кватро: гуляю у трусах, гавайська кішка та незнайомий «словенець»
3-й день
Премо на Білорусь! День третій. «Голі столичні негритянки», забави з бульбашками та нічия «Шахтаря»
2-й день
Премо на Білорусь! Частина друга. Зелений Дніпро, обрізана «голова» Леніна та мокрий прийом у Києві
1-й день
Премо на Білорусь! Зупинка перша - Дніпропетровськ: провідник Лукашенко, американський журналіст
Вранці, 13 серпня, мій поїзд примчав на перон вокзалу міста Гомель. Тут в мене була пересадка на дизель до Чернігова. У запасі ще було трошки більше години і я вирішив пройтися по району прилеглому до залізничного вокзалу.
1.
Місто прокидалося - на годиннику була 6-та ранку. На перший погляд Гомель здався мені бруднішим, ніж всі ті попередні 4 обласні центри Білорусі. Можливо так здалося, бо судив саме за привокзальною площею, а ви самі чудово знаєте як виглядають такі місця зранку.
У Гомелі не тільки за більшою кількістю бруду на вулиці відчувалась близькість України.
2.
Я йшов по проспекту що вів прямо від залізничного вокзалу. Сонечко!
3.
Забудова не відрізнялася оригінальністю - хрущовки. Проте, треба віддати належне, їх підлізали. Взагалі це місто нагадало мені бульвар Шевченка у Донецьку. Є щось подібне - чи не так?
4-5.
До речі, особливо чого дивитися, як я дізнався з довідників та розповідей людей, у Гомелі немає чого. Є тут палац Румянцевих та парк.
Напевно через те я не став залишатися тут на день. Та, чесно кажучи, вже майже 2 тижні був у подорожах.
Став повертатися на вокзал. На зупинці помітив три цікаві речі:
1. Був розклад роботи транспорту (саме похвилинний, а не інтервали);
2. Магазини Milavitsa - походять з Білорусі.
3. Видно, що реклама тут не сильно користується популярністю. Та і в принципі в СРСР її взагалі не було.
6.
Банки пропонували депозити під 35% - нечувані як для європейської країни. Хоча, враховуючи, що білрубль обвалився втричі, то замало.
7.
Ну ось я вже і на вокзалі. Сідаю у дизель - поїзд «Гомель - Чернігів» формування Білоруських залізниць.
8-9.
До речі, це той самий поїзд, який я фотографував у 2009 році під час мандрівки до Чернігова.
10.
За кілька хвилин салон наповнився і ми рушили. Абсолютна більшість тих, хто їхав були білоруси. Наші ж чи через свою одвічну ледачість чи через брак грошей, до Білорусі чомусь не їздять так активно, як вони до нас.
Зі мною поруч сиділи 3 жінки - дві вже у віці і одна років з 30-ть. Остання весь час мовчала, а от з рештою точилися цікаві розмови.
В однієї з так би мовити донька була на стажування у Британії, а потім переїхала жити до штатів.
З ними пожартували і на політичні теми.
- Лукашенко смиловался и отпустил конкурентов из тюрьмы (це ті що пробували балотуватися на виборах президента РБ).
І от одна жінка сказала, як на мене, таку дуже влучну фраза: «Он нам уже 20 лет обещает - потерпите, и все будет. Но мы уже как 20 раз терпим, куда уж дальше - а жизнь идет».
Коротше, я не сумував у поїзді. За якийсь час ми під’їхали до кордону. У салрн зайшли суворі прикордонники. Двоє з них були з ноутбуками.
Коли настала моя черга, спитали що в мене у рюкзаку. Заявив, поміж сього іншого, що везу 3 банки згущенки.
- По закону 5 банок можно, - промовив прикордонник.
Додам, що перед тим я якраз прочитав що і в якій кількості дозволено вивозити. Респект білоруським охоронцям кордону, що знають власне правила. З приводу наших я не впевнений.
Серйозні хлопі пішли. Згодом зайшли наші. Вони були вже з веселішими обличчями і навіть жартували з пасажирами. Як тільки вони пішли - за 30 секунд до поїзду увірвалися, бо іншого слова просто не знайдеш для цього, міняли. Вони пропонували обміняти білоруські рублі на долари.
Правда, курс був невигідним, для пасажирів звісно.
- Рідний хаос та безлад - це моя Україна, - промовив я в той момент.
Мої білоруські супутники одразу відреагували: «Не представляю себе такое в Беларуси. Чтоб вот так, как только ушла таможня»
Тим часом ми вже їхали Чернігівщиною. Похилі будинки та суцільна бідність - ось що кидалося в очі. Взагалі, цей регіон, я б відніс до депресивних. Чернігівщина, до речі, перша у рейтингу вимирання в Україні.
По дорозі проїжджаємо станцію «Халявино».
11.
За кільканадцять хвилин я вже був на вокзалі Чернігові. Тут одразу побіг до кас. У черзі поперед мене стояли білоруси. Я похлопав у долоні перед ними (нагадаю, що у Білорусі за це могли навіть посадити) кажучи при цьому: «Тут можна вільно хлопати». Вони жарт не оцінили.
Лишається 1 людина поперед мене.
- До Донецка есть что-то? - питає висока струнка білявка.
Вона купує квиток з Києва. Я дізнаюся її номер вагону і теж беру на цей поїзд.
Так ми і познайомилися. Звали її Світлана і була вона з Гомеля.
Ми разом поїхали на кінцеву маршруток на Київ. По дорозі помічаю, як все ж таки у нас брудно, порівняно з нашими північними сусідами.
До відправлення автобусу ще 28 хвилин. На зупинці встановлено електронне табло для цього. Одначе, декотрі не помічають його і питають у водія.
12.
Час ще є - я поклав речі і побіг у місцевий АТБ. Думав купити собі «Чернігівського» місцевого розливу. Хапаю цілу зв’язку з 4 банок.
Коли вже скочив до маршрутки зрозумів, як лоханувся. Бо, поглянув на код і побачив, що напій виробили у Харкові. Таке саме я міг би купити і своєму, донецькому супермаркеті.
Нарешті ми поїхали. Сидів поруч зі Свєтою. Вона розказала, що їде до Донецька на побачення. Виявилося, що дівчина познайомилися з болгарином по Інтернету. Багато переписувалися, а з пару років тому зустрілися. Зав’язалося кохання. Болгарин одного разу приїхав до неї, познайомився з батьками і вони вже запланували весілля, але воно з якоїсь причини (вже забув) зірвалося. Ніби через жениха.
Після того, мужик став не в милість мамі та татові Світлани. Вони розійшлися. Але через декотрий час вони почали знов зустрічатися. Батьки не знали. Світлана приховувала від них це.
Навіть зараз, коли вона їхала до Донецька, її родичі думали, що вона у Білорусі.
Чому саме до нашого міста? Бо, по-перше, болгарин був там по справах, а по друге, саме до Україні їм обом не потрібна віза. Так що ненька об’єднує іноземні серця.
Ну от, ми приїхали до Києва - всюди галас, бруд, торгівля і купа - купезна реклами. Сіли на метро і взяли курс на вокзал.
Світлана хотіла купити презент - київський торт. Але вона пішла у фірмовий магазин «Рошену» біля залізничного, де ці солодкі вироби на 10 - 15 гривен дешевше, ніж у тих торговців, що продають його ледве не на перонах
.
Я почекав її у магазині. Видзвонився поки родичам після поповнення рахунку. Тим часом українське сьогодення давало про себе знати.
13.
Ну от ми сіли у поїзд і поїхали на Донецьк. Іноземці мене прямо переслідували. У моєму купе був поляк, що одружився на українці. Поговорили з ним трошки.
Пізно ввечері приїхали у Дніпропетровськ. До дому лишалося якихось 260 кілометрів. На згадку
14.
Наступного ранку був у рідному місті. Сів у автобус і додому! Тим почав розпаковувати речі.
Мої презенти для родичів та друзів.
15.
Власне, всі мої папери, що назбиралися за час мандрівки: чеки, гроші, квитки.
16.
А це мій приблизний маршрут з maps.google.ua
І наостанок цікаві цифри:
1. Проїхав більше 3500 кілометрів
2. Днів у подорожі - 16
3. Витратив грошей - 1900 гривен
4. Переглянуто нових міст і містечок - 10
5. Завів нових друзів та знайомих - більше 20.
Всім дякую за те що, разом зі мною віртуально пережили мої мандрівки! Подорожуйте, відкривайте кожен день щось нове, як бачите, на це не потрібні особливі гроші.
Увага! Цей матеріал писав сам - без редакторської вичітки. Будь ласка, не соромтеся поправлятися неточності та помилки у тексті.
Попередні публікації з поїздки до Білорусі:
15-й день
Вітебськ: панічне витрачання зайчиків, вид на місто з ратуші та плацкарт по-божеськи
14-й день
Північна столиця Білорусі: Автостоп на трьох, «водки будешь?» та вечірній Вітебськ
13-й день
Хепі-енд у Мінську: знайомство на висоті 54-ьох метрів, футбол та розваги у трамваї
12-й день
День з номером 12: Мінськ з висоти пташиного польоту, обід у колі чиновників та столичні парки
11-й день
Мій другий день у Мінську: середньовічні замки, блискавичний автостоп та ніч на «зірці»
10-й день
Я прогулююсь дивовижним Мінськом: бібліотека «Чупа-чупс», район «новых русских» та ніч з незнайомця
9-й день
Західна Білорусь: реклама від ДАЇ, кольорові будиночки Гродна та щедра бабуся у поїзді
8-й день
Їжджу Білоруссю: знайомство з Гродно, я готую борщ та вечеря з 4 дівчатами
7-й день
Їжджу Білоруссю: веселі голландці у місці розпаду СРСР, живі волохаті зубри та 100 метрів від Польщі
6-й день
Я у Білорусі: мої перші півмільйона, «ковбасна» тусовка і «Молдер та Скалі» на дачі під Брестом
5-й день
П’яту добу у дорозі. Галопом по Волині, королівський прийом у Бресті і шикарні білоруські дороги
4-й день
Премо на Білорусь! День нумер кватро: гуляю у трусах, гавайська кішка та незнайомий «словенець»
3-й день
Премо на Білорусь! День третій. «Голі столичні негритянки», забави з бульбашками та нічия «Шахтаря»
2-й день
Премо на Білорусь! Частина друга. Зелений Дніпро, обрізана «голова» Леніна та мокрий прийом у Києві
1-й день
Премо на Білорусь! Зупинка перша - Дніпропетровськ: провідник Лукашенко, американський журналіст