На Білорусь! Зупинка перша - Дніпропетровськ: провідник Лукашенко та американський журналіст
Зупинка перша - Дніпропетровськ: провідник Лукашенко, американський журналіст і блукання у темряв Сама поїздка до сусідньої Білорусі виявилася спонтанною. Спочатку я хтів поїхати зі своїм другом Дімою до Словенії. Нам вже звідти навіть надіслали запрошення. Але не судилося - отримали їх занадто пізно, а відпустка вже була на носі. Отже довелося кардинально міняти плани. До Криму, куди часто всі їздять я не схотів: дорого, низький сервіс і спекотно.
Мені треба було щось нове. І тут подумав - рвану-но до Білорусі. Візу туди не треба, можна бути без реєстрації до 30 діб. Та, і до того ж зараз там економічна криза - долар скаче, валюти нема, а приїхавши з «зеленими» можна стати справжнім олігархом (як воно в принципі і було) - отже поїхали.
За 2 дні до поїздки я склав план подорожі. Вписуватися вирішив в осовному за каучсерфінгом (на спеціальному сайті створюєш профіль, пишеш про себе, читаєш про інших і гостюєш/приймаєш людей).
Виїхав у п*ятницю 29 липня 2011 року. Зі мною їхали студентки за обміном, що вчилися у нашому МІСІ: полячка Саша, француженка Колін та іспанка Моніка (ні, нє Лєвінські).
Вони планували відвідати Дніпропетровськ на вихідні. Я вирішив до них приєднатися і теж провести 1 день у Дніпрі. Купивши в останній момент квиток на швидкісну електричку «Донецьк - Дніпропетровськ» ми сіли у вагон. Поїзд у дорозі лише 3 години, а квиток коштує всього 30 гривен.
Розсадивши іноземок і трохи поговоривши з ними, я спитався у молодої провідниці де тут є туалет.
Вона люб*язно провела мене до «двох нулів». Вийшовши з полегшенням, я побачив що вона розмовляла з колегою.
- А вы откуда? - поцікавилася вона.
- З Донецька - відповів я.
- Мне нравится украинский язык. Но в Донецке никогда его не слышала. А куда едите? - спиталася дівчина.
- До Білорусі. У відпустку - сказав я.
- Ой, как класно. Вот смотрите - Лукашенко, - промовила провідниця з усмішкою і показала на бейджик своєї колеги - однофамільці білоруського президента.
Комунікативну провідницю звали Юля. З нею проговорив до кінця всієї поїздки до Дніпра. Розмовляли на різні теми, жартували. В цілому спілкування було веселим, приємним і пізнавальним. Виявилося, що вона перший місяць на роботі, вболіває за «Дніпро» і хоче відвідати Норвегію.
Але настав час розставатися - наш поїзд переїхав ревучий Дніпро.
На вокзалі нас зустріли місцеві кауч-серфери. Моніка повинна була зупинитися в американця з купою тату на тілі. «Янки» працював на телеканалі EnglishClub TV, де вів передачу. А от гості з Польщі та Франції заночували у Саші - українця з Дніпра.
А ось я - поїхав на хату мого колеги по сайту «В городе» Тімура. Напередодні я подзвонив йому.
- Я уезжаю в Крым, но вписаться можешь. Я предупрежу маму, - сказав він.
- Супер! Я візьму спальник, - зрадів я.
- Никаких спальников в моем доме! - відповів Тім.
Коллега створив детальну схему проїзду до його будинку. Годинник наближався до 10 вечора. Побачивши, що потрібна мені маршрутка від*їжджає, я прискорився і влетів в неї. Заплативши 3 гривні за проїзд я поїхав стоячи. Водій прикрасив свій бус неоном і салон став нагадувати дискотеку.
- Круто, - подумав я.
Петляли, петляли і нарешті приїхали. Я лоханувся. Вийшов не на тій зупинці. Всюди - темно, майже жодного ліхтаря. Підійшов до мужика і спитав де потрібний мені будинок.
- Вам треба пройти два квартали туди, - відповів він українською!
Поблукавши хвилин з 25 я все-таки набрів на житло Тіма. Його заспана мама відкрила двері і я тихо розмістився у кімнаті. Почистивши зуби я ліг спати перед завтрашніми цікавими пригодами у Дніпрі.
Далі буде…