Я у Білорусі: мої перші півмільйона, «ковбасна» тусовка і «Молдер та Скалі» на дачі під Брестом
Шостий день (3 серпня) моєї подорожі почався дуже добре: сонячна погода і відчуття нових пригод вже манили мене. Сашкові треба було їхати на роботу і я відправився з ним. Перед виходом ми поснідали творогом і вівсяним печивом. Я ще встиг зробити знімок з його вікна. О це мікрорайон Бульба, пробачте, Вулька.
Їдемо і розмовляємо
За кілька хвилин опиняємося на роботі. Мій хост працює на фірмі батька, куди ми власне і прибули. «Вбиваю» час
Додам, що за освітою Сашко економіст. У цьому році закінчив вуз. У Білорусі є розподілення після вишів - треба відпрацювати 2 роки за направленням, як отримав диплом. Сашко розповідає, що вища освіта як у нас: є бюджетні місця, а можна навчатися і за контрактом. Стипендія за новим курсом долару - близько 40 «зелених».
Через хвилин 20, попивши каву, йдемо на зустріч з його батьком. Той вітає нас щирою посмішкою. - Українську мову я розумію, - каже він. Розмовляємо про кризу у Білорусі. Виявляється, до березня цього року долар коштував 3 тисячі рублів, потім курс почав зростати. Сьогодні офіційно за один «зелений» у банках дають вже 5 тисяч. Але цікаво, що валюту взагалі не купиш! Навіть гривні чи долари. Бо люди, побачивши як ціни стрімко повзуть до гори, почали скуповувати іноземні гроші, щоб якось зберегти свої заощадження. На «чорному» ринку курс був набагато вищим.
Я теж обміняв 40 доларів за 6,1 тисячі «зайчиків» та 20 євро за 8,2 тисячі. Після таких валютних операцій в мене на руках було 490 тисяч рублів!!! Я - мільйонер!
Виїжджаємо до відділу міграції. У Сашиного батька працюють українці на фірми - треба їм продовжити дозволи на перебування. Питаю у мого білоруського друга, чому мої земляки працюють у Білорусі - тут більше платять? - Главная причина - стабильность. В Украине, как они говорять, могут в любой момент закрыть стройку, а здесь такого нет. Зарплата я б не сказал, что сильно отличается, - пояснив Сашко.
Сідаємо знов у авто.
Прямуємо на ринок - необхідно скупитися перед сьогоднішнім пікніком. На вході торгують стихійними. Підходить міліція і їх розганяє. Ціни виглядають незвично: картопля по 2000, а буряк - по одній тисячі (я ділив на 700, щоб перевести у гривні).
Після ринку наша машина їде до офісу МТС. Треба нарешті купити місцеву сімку, бо дзвонити по 9 гривен за хвилини не було бажання. Взагалі у Білорусі три мобільні оператори: МТС, life та Velcom.
- Добрый день, ваш паспорт, - зустрічає мене працівниця МТС.
- Тримайте будь ласка, - кажу я протягуючи свій документ.
Вона вбиває мої дані у комп’ютер. Дивлюся з цікавістю переглядає сторінку зі штампом.
- Не нелегал ли? - зачаїлася думка в моїй голові.
Заплатив 25 тисяч рублів (близько 30 гривен) і за хвилину мені дають мою картку. Дзвінки на білоруський МТС коштують 30 наших копійок, в Україну хвилина обходилася мені у 1 гривню 20 копійок. Дешево! Іноді криза буває вигідною для окремих людей.
В офісі до нас приєдналася Марина. Саме вона стала моїм екскурсоводом на весь день. Сашко відчалив на роботу, а ми з білоруською білявкою пішли у музей залізничної техніки.
Марина не взяла студентський, але в касі їй повірили на слово. Більш того, вони з касиркою знайшли спільних знайомих в її вузі.
Експозиції музею доволі велика. Головним чином тут представлені локомотиви, що коли-небудь працювали на Білоруській залізниці або «БЧ» (Беларуская чыгунка).
Моя супутниця весь час фотографує.
Приціл її камери часто наводиться на мене. Заходимо в один з локомотивів. Всередині все на своїх місцях. - У нас мабуть повиривали обладнання з м’ясом, - ділюся з думками я. Прошу Марину сісти за штурвал. Фоткаю її.
Бачимо здоровенний паровоз. Його колеса заввишки у людський зріст.
Покінчивши з поїздами ми направляємося до головної цікавинки міста - Брестської фортеці. По дорозі помічаємо таксі.
Всі «шашечки» тут мають спеціальні номери, а збоку написан номер ліцензії. Головна широка алея по дорозі до меморіалу. Дуже нагадує меморіальний комплекс визволителям Донбасу у Донецьку.
Відхиляємося трохи від основного маршруту. Одразу природа - краса!
Скоро перед нами - сам меморіал
Одразу за ним - храм. - Не хочу йти, це типова нова церква, - чесно кажу я Марині.
Але вона порадила сходити. І я не пошкодував. Всередині - це справжня старовинна церква. Новий вигляд їх створила реконструкція у сучасному стилі.
Вийшовши з церкви ми пішли споглядати на оборонні споруди фортеці. Це одні з воріт (назву не пам’ятаю). Цікаво, їх після війни не ремонтували і лишили такими ж, якими вони були після війни.
За пару хвилин ми підійшли до Холмських воріт
Кілька метрів поодаль висить попереджувальна табличка, котра каже, що кордон неподалік.
Бачу музей - вирішив відвідати.
- Иди, я уже там была, подожду на лавочке, - заявила мені Марина.
Ліворуч від входу продають сувеніри.
- Прапор і магніт будь ласка, - кажу я.
- Што? - питає не зрозумівши продавець.
- Флаг и магнит пожалуйста, - повторив я.
Посеред музею знаходиться старе городище - саме це було колись на місті сучасного Бресту.
А ось так зобразили у музеї побут білорусів кілька сторіч тому. Придивіться, що всі люди - русяві. І взагалі, у них набагато більше світловолосих, рудих та конопатих. Наші мабуть смугляві через клімат і татарсько-турецьких вплив.
На виході - виставка мініатюр історичних будівель Бреста.
Ліворуч від дверей ось таке оголошення. Навіть прямі мобільні телефони погранців. Ось як тут турбуються про держкордон.
Повертаємося назад. Йдемо у парк. Діти граються на танках.
Черги до мобільного буфету.
Прошу Марину говорити зі мною білоруською. Її командний голос одразу стає більш м’якішим і ніжнішим. Спочатку було незвично, але за 5 хвилин вже звик. Чудово, коли розумієш!
Крокуємо вулицями: чисто, на тротуарах покладена плитка, ново висаджені дерева прив’язані, а комунікації ліхтарів - заховані під землею.
Зрізаємо і йдемо у парк. Проходимо повз стоянку. Всі машини - іномарки.
Атракціони - подібні як і у нас. Лишилися ще з часів СРСР.
Посередині парку - ставок, на берегу котрого живуть качки.
По водоймищу забавляються діти, що пливуть в ось таких жовто-блакитних кульках.
Марина радить проїхатися на «Марсі» - новому атракціоні. Він уявляє собою маятник, тебе прив’язують і розгойдують. Купивши квиток всього лише за 5 тисяч (7 гривен) ми йдемо кататися.
Мужик - робітник парку каже що «марс» запрацює за годину. Марина почала обурюватися. Потім він все ж сказав, як назбирається народ. Сідаємо. За кілька хвилин ми вже катаємося. Спочатку було лячно. Здавалося, що серце уходить кудись. Але за 2 кола звик. Після того я горланив на всю: «Прикольно та файно!».
Далі ми пройшлися парком у місто.
Сподобалася така реклама
На паркові помічаю, як акуратно стоять машини. Як на мене, це ознака порядку у країні. Щось подібне бачив у Чехії.
Заходимо на ЖД вокзал - треба купити квиток до моєї наступної цілі - Гродна. Бачу черги. Недовго думаючи знаходжу міжнародну касу, під котрою написано: «Продажа билетов внутри страны». Переді мною лише одна людина. Без проблем беру квитки на післязавтра.
Продовжуємо гуляти містом. Взяв три квитки на міськтранспорт. Один коштує 750 рублів (близько одна гривня).
- Еще вчера билет был 700 рублей, - констатує моя супутниці.
- Інфляція, - подумав я.
Неподалік знаходиться церква - типовий московський стиль
У доброї і життєрадісної Марини раптово змінюється настрій. Намагаюся її підбадьорити - обнімаю.
- Не трогай меня, - сказала вона.
- Дикаторша! - подумав я тоді жартома. Як з’ясувалося потім - вона була голодна. Я в принципі теж. Шукаємо де б поїсти. Знаходимо їдальню у центрі Бреста.
За цей салатик віддав близько 1 гривні 20 копійок
А пельмені були по три з половиною гривні!
Наївшись ми в доброму гумору пройшлися по центральній вулиці міста - Советской. Вона - пішохідна, як у Європі.
Будиночки на ній після ремонту і випромінюються яскравими кольорами
Посередині вулиці стоїть ось такий монумент
Їдемо на зупинку - чекаємо автобус чи маршрутку. Марина готує гроші
На автомагістралі у цей час з’являється затор
Підходить «Газелька». Супутниця сідає, а я - їду стоячи.
Віддаю за проїзд 1500 тисячі (дві гривні). Наш бус стоїть у пробці. В цей час по місцевому радіо передають новини: - В Беларуси продолжается сбор зерновых. Президент Лукашенко недоволен темпами и требует от аграриев… і в тому ж дусі. Нарешті дістаємо будинку Сашка, котрий вже повернувся з роботи
Ось так виглядає його під’їзд:
Недовго пробувши у квартирі ми збираємо речі і їдемо на дачу. До нашої компанії приєднується Галя - нас вже четверо. У охайному і затишному будиночку нас зустрічають батьки Сашки. Дуже привітні, добрі і гостинні люди. Завжди посміхаються. Прослизає думка, що я їх родич і ми вже давно знайомі.
Моторний Сашко одразу переходить до мангалу і смаже ковбаски
Його мама готує в цей час варену картоплю і салати. Час від часу ми їм допомагаємо. Перед вечерею фотографуємося разом
Ну ось нарешті все готове. Ми - дуже голодні
Наш стіл. І підписи до двох наступних фотографій: «У Білорусі - криза».
Після їжі спілкуємося на різні теми. Батько мого кауч-серфера - Леонтіч, розказує про поїздки до України: Криму, Трускавцю, Івано-Франківщині.
- Мы были когда у вас доллар подорожал. А приехали как раз с валютой. Отдыхать было дешево. У вас интересно: на дорогах рядом можно увидеть старый «Москвич» и дорогой джип, - ділиться він своїми враженнями.
Ще він був здивований якістю доріг. Особливо на Львівщині.
Що ж до економічних проблем Білорусі, то він сказав, що доходи білорусів у доларах скоротилися удвічі. Якщо на початку року середня ЗП по країні була 500 «зелених», то тепер - лише 250.
Пенсіонери отримають 100-120 доларів зараз. - У военных конечно більше - порядко 200-250 долларов, - пояснив він.
Ціни на продукти виросли удвічі. Наприклад, раніше пляшка олії коштувала 4 тисячі рублів, то тепер усі 15. Однак, якогось розчарування чи незадоволення в очах пана Леонтіча я не побачив.
- Были и раньше кризисы. Выбирались и сейчас выбиремся, - щось подібне сказав він тоді.
До речі, комуналка у наших сусідів вдвічі дешевше. За трьохкімнатну квартиру люди влітку віддають 150 гривен, а взимку - 230. Після серйозних розмов, я повернувся до молоді і ми з хлопцями та дівчатами перейшли до чаю з м’ятою. Напій чомусь розсмішив нас.
- Пойдемте искать ежиков! - запропонував Сашко.
І ось за кілька хвилин ми, озброєні ліхтариком, в суцільній темряві шукаємо їжачків у дачному селищі.
- Що я тут роблю? Темно, десь за містом, навіть не знаю, де я знаходжуся. Я один, а їх четверо! - думав я тоді кілька секунд.
Але потім відігнав такі думки. Мої нові друзі в цей час без зупинки жартували.
Я порівняв Сашка та Юлю з Молдером та Скалі з «Секретних матеріалів», що шукали потойбічних створінь. За кілька хвилин блукань ми були подякувані. Натрапили на їжачка. Але він від нас сховався.
Мені дуже хотілося спати. Ми пішли попрощалися з батьками, сіли до машини і поїхали до Бреста.
Я вже тішився на сон, але тут раптово Сашко запропонував піднятися на їхній «хмарочос». Спочатку я не був у захваті від такої ідеї, адже на годиннику була 11 година. Але потім провів з собою виховну розмову.
- Я у Бресті може вже ніколи не буду. Позитивна компанія. Чому б ні? - сказав я собі.
Скоро ми були біля потрібно під’їзду 20-поверхівки. Ключів в нас не було. Але Сашко знайшов вихід - він підбіг до хлопців, що сиділи поруч і спитав в них ключі. Ті дали. Частина з нас поїхала на 20-ий поверх на ліфті, а дехто - піднімався по сходах.
Ми - на місці. З балкону відкрилася чудова панорама на нічний Брест
Насолодившись видами ми спустилися. За півгодини ми вже були біля багатоповерхівки Сашка. На годиннику було за північ. Позаду до нас під’їхала чорна міліцейська машина. Перелякали трошки. Але вони були не за нами. Останній знімок на сьогодні - інфотабло у під’їзді.
Після дня наповненого враженнями і позитивними емоціями я завалився на ліжко, де швидко заснув. Завтра на мене чекала поїздка до Біловіжської Пущі.
P.S. Не віриться, що ось люди котрих ти вчора не знав, скоро стають тобі близькими друзями.
Їдемо і розмовляємо
Click to viewЗа кілька хвилин опиняємося на роботі. Мій хост працює на фірмі батька, куди ми власне і прибули. «Вбиваю» час
Додам, що за освітою Сашко економіст. У цьому році закінчив вуз. У Білорусі є розподілення після вишів - треба відпрацювати 2 роки за направленням, як отримав диплом. Сашко розповідає, що вища освіта як у нас: є бюджетні місця, а можна навчатися і за контрактом. Стипендія за новим курсом долару - близько 40 «зелених».
Через хвилин 20, попивши каву, йдемо на зустріч з його батьком. Той вітає нас щирою посмішкою. - Українську мову я розумію, - каже він. Розмовляємо про кризу у Білорусі. Виявляється, до березня цього року долар коштував 3 тисячі рублів, потім курс почав зростати. Сьогодні офіційно за один «зелений» у банках дають вже 5 тисяч. Але цікаво, що валюту взагалі не купиш! Навіть гривні чи долари. Бо люди, побачивши як ціни стрімко повзуть до гори, почали скуповувати іноземні гроші, щоб якось зберегти свої заощадження. На «чорному» ринку курс був набагато вищим.
Я теж обміняв 40 доларів за 6,1 тисячі «зайчиків» та 20 євро за 8,2 тисячі. Після таких валютних операцій в мене на руках було 490 тисяч рублів!!! Я - мільйонер!
Виїжджаємо до відділу міграції. У Сашиного батька працюють українці на фірми - треба їм продовжити дозволи на перебування. Питаю у мого білоруського друга, чому мої земляки працюють у Білорусі - тут більше платять? - Главная причина - стабильность. В Украине, как они говорять, могут в любой момент закрыть стройку, а здесь такого нет. Зарплата я б не сказал, что сильно отличается, - пояснив Сашко.
Сідаємо знов у авто.
Прямуємо на ринок - необхідно скупитися перед сьогоднішнім пікніком. На вході торгують стихійними. Підходить міліція і їх розганяє. Ціни виглядають незвично: картопля по 2000, а буряк - по одній тисячі (я ділив на 700, щоб перевести у гривні).
Після ринку наша машина їде до офісу МТС. Треба нарешті купити місцеву сімку, бо дзвонити по 9 гривен за хвилини не було бажання. Взагалі у Білорусі три мобільні оператори: МТС, life та Velcom.
- Добрый день, ваш паспорт, - зустрічає мене працівниця МТС.
- Тримайте будь ласка, - кажу я протягуючи свій документ.
Вона вбиває мої дані у комп’ютер. Дивлюся з цікавістю переглядає сторінку зі штампом.
- Не нелегал ли? - зачаїлася думка в моїй голові.
Заплатив 25 тисяч рублів (близько 30 гривен) і за хвилину мені дають мою картку. Дзвінки на білоруський МТС коштують 30 наших копійок, в Україну хвилина обходилася мені у 1 гривню 20 копійок. Дешево! Іноді криза буває вигідною для окремих людей.
В офісі до нас приєдналася Марина. Саме вона стала моїм екскурсоводом на весь день. Сашко відчалив на роботу, а ми з білоруською білявкою пішли у музей залізничної техніки.
Марина не взяла студентський, але в касі їй повірили на слово. Більш того, вони з касиркою знайшли спільних знайомих в її вузі.
Експозиції музею доволі велика. Головним чином тут представлені локомотиви, що коли-небудь працювали на Білоруській залізниці або «БЧ» (Беларуская чыгунка).
Моя супутниця весь час фотографує.
Приціл її камери часто наводиться на мене. Заходимо в один з локомотивів. Всередині все на своїх місцях. - У нас мабуть повиривали обладнання з м’ясом, - ділюся з думками я. Прошу Марину сісти за штурвал. Фоткаю її.
Бачимо здоровенний паровоз. Його колеса заввишки у людський зріст.
Покінчивши з поїздами ми направляємося до головної цікавинки міста - Брестської фортеці. По дорозі помічаємо таксі.
Всі «шашечки» тут мають спеціальні номери, а збоку написан номер ліцензії. Головна широка алея по дорозі до меморіалу. Дуже нагадує меморіальний комплекс визволителям Донбасу у Донецьку.
Відхиляємося трохи від основного маршруту. Одразу природа - краса!
Скоро перед нами - сам меморіал
Одразу за ним - храм. - Не хочу йти, це типова нова церква, - чесно кажу я Марині.
Але вона порадила сходити. І я не пошкодував. Всередині - це справжня старовинна церква. Новий вигляд їх створила реконструкція у сучасному стилі.
Вийшовши з церкви ми пішли споглядати на оборонні споруди фортеці. Це одні з воріт (назву не пам’ятаю). Цікаво, їх після війни не ремонтували і лишили такими ж, якими вони були після війни.
За пару хвилин ми підійшли до Холмських воріт
Кілька метрів поодаль висить попереджувальна табличка, котра каже, що кордон неподалік.
Бачу музей - вирішив відвідати.
- Иди, я уже там была, подожду на лавочке, - заявила мені Марина.
Ліворуч від входу продають сувеніри.
- Прапор і магніт будь ласка, - кажу я.
- Што? - питає не зрозумівши продавець.
- Флаг и магнит пожалуйста, - повторив я.
Посеред музею знаходиться старе городище - саме це було колись на місті сучасного Бресту.
А ось так зобразили у музеї побут білорусів кілька сторіч тому. Придивіться, що всі люди - русяві. І взагалі, у них набагато більше світловолосих, рудих та конопатих. Наші мабуть смугляві через клімат і татарсько-турецьких вплив.
На виході - виставка мініатюр історичних будівель Бреста.
Ліворуч від дверей ось таке оголошення. Навіть прямі мобільні телефони погранців. Ось як тут турбуються про держкордон.
Повертаємося назад. Йдемо у парк. Діти граються на танках.
Черги до мобільного буфету.
Прошу Марину говорити зі мною білоруською. Її командний голос одразу стає більш м’якішим і ніжнішим. Спочатку було незвично, але за 5 хвилин вже звик. Чудово, коли розумієш!
Крокуємо вулицями: чисто, на тротуарах покладена плитка, ново висаджені дерева прив’язані, а комунікації ліхтарів - заховані під землею.
Зрізаємо і йдемо у парк. Проходимо повз стоянку. Всі машини - іномарки.
Атракціони - подібні як і у нас. Лишилися ще з часів СРСР.
Посередині парку - ставок, на берегу котрого живуть качки.
По водоймищу забавляються діти, що пливуть в ось таких жовто-блакитних кульках.
Марина радить проїхатися на «Марсі» - новому атракціоні. Він уявляє собою маятник, тебе прив’язують і розгойдують. Купивши квиток всього лише за 5 тисяч (7 гривен) ми йдемо кататися.
Мужик - робітник парку каже що «марс» запрацює за годину. Марина почала обурюватися. Потім він все ж сказав, як назбирається народ. Сідаємо. За кілька хвилин ми вже катаємося. Спочатку було лячно. Здавалося, що серце уходить кудись. Але за 2 кола звик. Після того я горланив на всю: «Прикольно та файно!».
Далі ми пройшлися парком у місто.
Сподобалася така реклама
На паркові помічаю, як акуратно стоять машини. Як на мене, це ознака порядку у країні. Щось подібне бачив у Чехії.
Заходимо на ЖД вокзал - треба купити квиток до моєї наступної цілі - Гродна. Бачу черги. Недовго думаючи знаходжу міжнародну касу, під котрою написано: «Продажа билетов внутри страны». Переді мною лише одна людина. Без проблем беру квитки на післязавтра.
Продовжуємо гуляти містом. Взяв три квитки на міськтранспорт. Один коштує 750 рублів (близько одна гривня).
- Еще вчера билет был 700 рублей, - констатує моя супутниці.
- Інфляція, - подумав я.
Неподалік знаходиться церква - типовий московський стиль
У доброї і життєрадісної Марини раптово змінюється настрій. Намагаюся її підбадьорити - обнімаю.
- Не трогай меня, - сказала вона.
- Дикаторша! - подумав я тоді жартома. Як з’ясувалося потім - вона була голодна. Я в принципі теж. Шукаємо де б поїсти. Знаходимо їдальню у центрі Бреста.
За цей салатик віддав близько 1 гривні 20 копійок
А пельмені були по три з половиною гривні!
Наївшись ми в доброму гумору пройшлися по центральній вулиці міста - Советской. Вона - пішохідна, як у Європі.
Будиночки на ній після ремонту і випромінюються яскравими кольорами
Посередині вулиці стоїть ось такий монумент
Їдемо на зупинку - чекаємо автобус чи маршрутку. Марина готує гроші
На автомагістралі у цей час з’являється затор
Підходить «Газелька». Супутниця сідає, а я - їду стоячи.
Віддаю за проїзд 1500 тисячі (дві гривні). Наш бус стоїть у пробці. В цей час по місцевому радіо передають новини: - В Беларуси продолжается сбор зерновых. Президент Лукашенко недоволен темпами и требует от аграриев… і в тому ж дусі. Нарешті дістаємо будинку Сашка, котрий вже повернувся з роботи
Ось так виглядає його під’їзд:
Недовго пробувши у квартирі ми збираємо речі і їдемо на дачу. До нашої компанії приєднується Галя - нас вже четверо. У охайному і затишному будиночку нас зустрічають батьки Сашки. Дуже привітні, добрі і гостинні люди. Завжди посміхаються. Прослизає думка, що я їх родич і ми вже давно знайомі.
Моторний Сашко одразу переходить до мангалу і смаже ковбаски
Його мама готує в цей час варену картоплю і салати. Час від часу ми їм допомагаємо. Перед вечерею фотографуємося разом
Ну ось нарешті все готове. Ми - дуже голодні
Наш стіл. І підписи до двох наступних фотографій: «У Білорусі - криза».
Після їжі спілкуємося на різні теми. Батько мого кауч-серфера - Леонтіч, розказує про поїздки до України: Криму, Трускавцю, Івано-Франківщині.
- Мы были когда у вас доллар подорожал. А приехали как раз с валютой. Отдыхать было дешево. У вас интересно: на дорогах рядом можно увидеть старый «Москвич» и дорогой джип, - ділиться він своїми враженнями.
Ще він був здивований якістю доріг. Особливо на Львівщині.
Що ж до економічних проблем Білорусі, то він сказав, що доходи білорусів у доларах скоротилися удвічі. Якщо на початку року середня ЗП по країні була 500 «зелених», то тепер - лише 250.
Пенсіонери отримають 100-120 доларів зараз. - У военных конечно більше - порядко 200-250 долларов, - пояснив він.
Ціни на продукти виросли удвічі. Наприклад, раніше пляшка олії коштувала 4 тисячі рублів, то тепер усі 15. Однак, якогось розчарування чи незадоволення в очах пана Леонтіча я не побачив.
- Были и раньше кризисы. Выбирались и сейчас выбиремся, - щось подібне сказав він тоді.
До речі, комуналка у наших сусідів вдвічі дешевше. За трьохкімнатну квартиру люди влітку віддають 150 гривен, а взимку - 230. Після серйозних розмов, я повернувся до молоді і ми з хлопцями та дівчатами перейшли до чаю з м’ятою. Напій чомусь розсмішив нас.
- Пойдемте искать ежиков! - запропонував Сашко.
І ось за кілька хвилин ми, озброєні ліхтариком, в суцільній темряві шукаємо їжачків у дачному селищі.
- Що я тут роблю? Темно, десь за містом, навіть не знаю, де я знаходжуся. Я один, а їх четверо! - думав я тоді кілька секунд.
Але потім відігнав такі думки. Мої нові друзі в цей час без зупинки жартували.
Я порівняв Сашка та Юлю з Молдером та Скалі з «Секретних матеріалів», що шукали потойбічних створінь. За кілька хвилин блукань ми були подякувані. Натрапили на їжачка. Але він від нас сховався.
Мені дуже хотілося спати. Ми пішли попрощалися з батьками, сіли до машини і поїхали до Бреста.
Я вже тішився на сон, але тут раптово Сашко запропонував піднятися на їхній «хмарочос». Спочатку я не був у захваті від такої ідеї, адже на годиннику була 11 година. Але потім провів з собою виховну розмову.
- Я у Бресті може вже ніколи не буду. Позитивна компанія. Чому б ні? - сказав я собі.
Скоро ми були біля потрібно під’їзду 20-поверхівки. Ключів в нас не було. Але Сашко знайшов вихід - він підбіг до хлопців, що сиділи поруч і спитав в них ключі. Ті дали. Частина з нас поїхала на 20-ий поверх на ліфті, а дехто - піднімався по сходах.
Ми - на місці. З балкону відкрилася чудова панорама на нічний Брест
Насолодившись видами ми спустилися. За півгодини ми вже були біля багатоповерхівки Сашка. На годиннику було за північ. Позаду до нас під’їхала чорна міліцейська машина. Перелякали трошки. Але вони були не за нами. Останній знімок на сьогодні - інфотабло у під’їзді.
Після дня наповненого враженнями і позитивними емоціями я завалився на ліжко, де швидко заснув. Завтра на мене чекала поїздка до Біловіжської Пущі.
P.S. Не віриться, що ось люди котрих ти вчора не знав, скоро стають тобі близькими друзями.