Мені важко знову починати писати, хоча це те, про що я найбільше мрію. Писати щиро, по-справжньому, правдиво й одночасно так, щоб мої слова могли надихати. Якось непомітно обірвалася моя ниточка творчості, і мені тепер дуже важко її впіймати. Книжка Джулії Кемерон "Шлях художника" виявилась для мене такою потрібною і корисною, але я зупинилася, а ( Read more... )

Ця сірість лютого за вікном зовсім не викликає у моїй голові думок про щось ніжне й приємне. Я ніколи не любила цих сірих меж між холодом і теплом, коли не знаєш напевне, що чекає тебе наступного ранку на вулиці: сонячний морозний день чи похмурий дощовий. У лютому завжди найбільше холоду, який, здається, пробирається не лише до тіла, а й до душі. ( Read more... )

Як добре після важких ранкових добирань маршрутками врешті-решт заварити собі кави зі згущеним молоком і читати книжку. Сьогодні все засипало снігом, я змерзла в ноги і почувалася дуже непривабливою, коли шапка сповзала на очі, а волосся намокло від снігу і прилипало до шиї. Одинадцятий поверх, маленька кімнатка, багато тепла і затишку. Але я не ( Read more... )

Грудень кожним своїм днем впевнено нагадує, що він - зима. Я радію тим лапатим сніжинкам, які засипали все навколо, радію тим -4 на екрані, коли ввечері проходжу повз головне відділення Укрпошти, радію гарненьким шарфам, шапкам і рукавичкам, які носять дорогі мені люди. Радію, що важка сумка, коли в ній книжка і мандарини, вже не така страшна. ( Read more... )

Жовті хризантеми у садку чи не востаннє здаються такими життєрадісними і безстрашними - вони ще не знають жовтневих приморозків. Кажуть, що вже в середині тижня прийдуть осінні холоди. Я мерзнутиму в ніс і руки, постійно жалітимусь на те, що від підвищеної вологості повітря моє волосся стає пухнастим, що в мене важка сумка і що я досі не купила ( Read more... )

Перші вечірні сутінки такі ж теплі, як моя ковдра. Я не шукаю альтернатив, але чомусь більше люблю свій маленький домашній затишок, коли є лише я і голоси по той бік телефону. Хочеться тихо розмовляти, шепотіти, щоб не розігнати того дивного магнетизму ночі. Втомлене спекою тіло хоче спокою та ніжності, а волосся вранці боляче розчісується. Кава ( Read more... )

Я не знаю, чи це пов'язано з погодою, чи просто липень так швидко минає, але я не можу тримати в собі слова. Я пишу дуже багато, але те, що сидить у грудях, не зменшується, не виписується. Живу в режимі очікування повідомлень, листів, дзвінків, зустрічей. Хочеться витягти все з середини, до останнього слова віддати все іншим. Писати, писати, писати ( Read more... )

Липень пахне липовим цвітом і маленькими зеленими яблуками, які ночами зриває вітер і б'є об дах будинку. Я на ніч не зачиняю вікно, а вранці прокидаюся від дзижчання комарів. Рахувати укуси на руках і ногах не беруся. Так багато часу проводжу зовсім не так, як потрібно. Та це літо не схоже на всі інші хоча б тим, що я неймовірно щаслива ( Read more... )