другий тиждень йдуть дощі, мене поступово роз'їдає нестерпний голод і частково смуток. але він легко проходить, коли я піднімаю очі і дивлюсь на своє озеро з дикими та голодними рибами. дикими їх назвати досить складно, бо вони давно стали моїми. вони чують, коли я виходжу на балкон, коли дрібно нарізаю помідори, адже завжди залишки я віддаю їм, а
(
Read more... )