( Read more... )

Сьогодні були модні дві теми: вибори та Вінні-Пух.

І я подумала: чом би й справді не побути в тренді?

До речі, про вибори мені згадалося просто так. Далі буде все про Вінні-Пуха. Несподівана і сумбурна кричалка, в якій я сопітиму над запитанням: чи потрібні дітям “дорослі” мультики. І чи такі бувають.

( Ну авжеж, бувають )

Побували на виставці "Міф: українське бароко" у Нацмузеї. Перетравлюючи протягом дня враження, розумію, що вже час висловитися.

Думки напосідалися запереченнями одна на одну, але остання нарешті увінчала їх упертою гедоністичною позою, мовляв, "я тут всілася і вже нікуди не піду, насолоджуйся мною!" Насолоджуюсь останні п'ять хвилин.
( Отже, думка: )

( Read more... )

Вчора натрапила на запис передачі "Що? Де? Коли?" десь 2005 року, ювілейної. А розпочиналась вона по-ностальгійному - з пісні: “Атлантів” Олександра Городицького. І як же мене прострілило.

Тому що "оце", "отаке" (ці інтонації, ці обличчя, ці гітари...) було в минулому, а нині - ЗОВСІМ інший час, і я навіть не знаю, чи можливо "отаке" сьогодні. 
( Атланты держат небо... )

( Read more... )

( Read more... )

( Read more... )

Мене не полишає цей образ. Засів у голові, впертюх.

Ось тобі: тримай: спробуй-но вистояти перед словами, які теж уперто руйнують смисли всього, до чого торкаються.
Отже, пишу.

Для чого люди оточують себе цитатами?.. За кафедрою в університеті та у кріслі перед телекамерою, коли пишуть книжки або постять блоги, натхненно чи буденно, вони потверджують ( Read more... )

Актору має бути нелегко братися за роль генія. Марнославство (а воно є в кожного з нас) зраджує, спокушає та втомлює. Тим паче коли ти актор. Акторство - це взагалі дуже «марнославна» професія. Постійно бути перед очима в публіки, думати про те, який образ ти створюєш і як його сприймають інші. Можливо, це й не основне для актора, проте, мабуть, ( Read more... )