У різний час, із перервою на сон, сніданок, сто з половиною справ, шоппінг, життя та смерть, я переглянула два фільми. У першому головну роль грав Бенедикт Кембербатч. Це був молодий худорлявий хлопець, у ледь старомодному костюмі (ну, бо він живе у 1960-х), в окулярах із товстою оправою, з думкою в голові та важким нейрофізіологічним недугом. У ( Read more... )

Люблю я хлопців і дівчат із BBC. І тих, хто з ними працює. Британців у кіно і на ТБ люблю дуже і дуже.
Вони професіонали. Це значить не лише технічно бездоганні, а й мають гуманітарний смак на додачу. «Прозріваю», дивлячись їхні найліпші фільми. Виявляється, ясність думки та краса емоції досягаються «дуже просто» - через здорову та вишукану ( Read more... )

Початок історії такий. 
Із мого життя почали зникати слова. 
Спершу я думала, що в них відпустка - після тривалого (як на мій недовгий, хоч уже і не молодечий вік) перечитування, переписування, читання і писання, вже не кажучи про слухання і говоріння, безлічі текстів. Гуманітарна освіта, так сказать, зобов’язує нещадно. І через цю нещадність ( Read more... )