Тевтонський орден. Завоювання Помезанії
Зведення замків Квідзин та Радзинь стало великою загрозою для прусів. В прибульцях з західних країв вони вбачали окупантів, і тому майже одразу спробували відбити новоутворені аванпости хрестоносців. Спробували невдало, і це стало сигналом для об’єднаного польського та німецького лицарства: складати зброю рано.
Взимку 1234 року (на початку або в кінці за різними джерелами) велике військо на чолі з чолі з Бурхардом фон Магдебургом та рядом польських князів виступили з Квідзина і в битві над рікою Дзежґонь або Дзежґоньки (прус. Сіргуна) перемогли велике військо прусів. Котрих загинуло біля 5000, якщо хроністи не перебільшують. Конкретне місце битви, нажаль, поки що не вдалося визначити, можливо, це було коло в околицях нинішнього міста Дзежгонь.
Відкривалися широкі перспективи для ратних подвигів - завоювання першої прусської області Помезанії. Сама назва краю походить, ймовірно, від прусського pomedian, край під лісами. Територіально обмежена річкою Оса на півдні, Вісла на заході, Ногат на півночі, а на сході - Озеро Друзно та річка Ельблонг - і до самої Оструди. В Помезанії пруси з’явилися пізніше, ніж в Самбії чи інших краях, десь з VI ст., потроху відвойовуючи ці місця у слов’ян.У IX ст. мандрівник Вульфстан свідчив, що кордон між естіями (прусами) та венедами (слов’янами) проходив по Віслі. Очевидно, він мав на увазі верхню течію ріки. В ті ж часи, вочевидь, сформувалося пасмо городищ, яке на карті тягнеться з півночі, від околиць Дзежґоню до Любави на південь.
Мапа Помезанії. Синім позначено області, зеленим - польські слов'янські поселення, червоним - пруські поселення. Більші червоні підписи - пруські назви городищ, меншими - сучасні населені пункти
У X ст. до Помезанії навідався проповідник Адальберт з Праги, який більш знаний під іменем Войцеха. Достеменно не відомо місце висадки, опис життя говорить, що Войцеха та двох супутників було запроваджено на віче до осади, де пруси виявили прибульцям крайню недовіру. Постановою стало випровадження непроханих гостей геть з земель того племені. днак місіонери заночували неподалік. На ранок відслужили месу та причастилися, де їх і застали господарі тої землі. Згідно за переказами та однією з наукових версій трапилося то коло нинішнього села Святий Гай гміни Дзежгонь. А городищем, з якого прийшли пруси, був Холін. Так було вбито Адальберта Празького, якого нині весь світ знає за ім’ям святого Войцеха.
Околиці городища Холін, місця, в яких ймовірно загинув св. Войцех
Помезанія межувала на заході поряд численними городищами слов’ян, з яких до наших днів дійшов Грудзьондз. Вони зводилися під патронатом поморських або мазовецьких князів. В XI ст. напір експансії почав зростати, точилися прикордонні сутички, і рано чи пізно пруси притиснули поляків до самої Вісли, а місцями змусили відступити. В ті ж часи кінцево сформувалося плем’я помезан.
Грудзьондз - вид зі сторони Вісли
Область їх розселення, згідно зі свідчень Петра з Дуйсбурга, ділилася на кілька земель: Рес’я, Презла, Лингуар, Герія, Руденч, Побуз, Ал’єм, Пассолус, Лойпіч, Комор. Локалізацію деяких вдалося встановити. Інші вказують досить приблизно. Помезани активно приймали участь у різних вилазках та набігах на землі польські, але їх послугами часто користалися різні князі Польші та Русі в боротьбі за владу та вплив на сусідів.
Колись Помезанія була вкрита суцільними лісами
Помезанія, околиці Прабут. Фото ewa_b
На початку XIII ст. відновлюються спроби християнської місії до прусів. 26 жовтня 1206 року папа Інокентій ІІІ видав буллу, в якій надавав привілеї абату цистерціанців (бенедектинів) в Лекно на християнізацію прусів, а церковний польський клір закликав всіляко сприяти цьому. Спершу монах Богухвал (Готфрид) навідався до місця загибелі св. Войцеха. Під час мандрівки йому вдалося навернути двох очільників Вальдео і Судера. Повернувшись, він бадьоро доповів: клієнт дозрів. Успіх місії змусив генеральний капітул ордену цистерціанців доручити подальшу справу монаху Християну з Оліви неподалік Гданьска.
Оліва. На цьому місці стояли романські будови першого аббатства.
Він отримав спочатку звання абата новоутвореного монастиря у містечку Зантир (нині Біла Гора). Ймовірно, що ті землі монахи отримали у подарунок від новонавернених прусських вождів. Місійна діяльність Християна початково охоплювала землі Ал’єм та Рес’ї та проходила не без успіху. Пруси потроху починали навертатися до християнства. Між усім іншим, Християн опікувався і малими дівчатами, яких у прусів часто вбивали. В 1215-6 роках Христян став єпископом. В ті ж роки разом із очільниками прусськими Сурвабуном і Варподом навідався до Риму. Згодом у 1217 році до справи долучився мазовецький князь Конрад, він надав пастирю своє містечко Ґрудзьондз, куди й переноситься єпископська кафедра. В 1216-18 роках єпископ сприяє створенню Добжиньского ордену для охорони від язичників своєї місії та земель князівства Мазовецького.
Грудзьондз. Базиліка св. Миколая.
Але так само як ширилося християнство, зростав і спротив прусів. Спершу вони почали робити набіги на землі Мазовії, Куяв, і, найголовніше, спустошували хелміньську землю. В 1222 році було спалено Грудзьондз. Кафедру єпископа пененесли до Хелмно. Не забарилися військові виправи князів польських на Помезанію в 1222-3 роках. Тоді хитрющі пруси завітали 1226 року до Оліви і повністю випалили монастир цистерціанців. І хоча злі язики приписували ту виправу князю Великопольському Владиславу ІІІ Тонконогому, все ж монастир то не врятувало. Не допомогло особливо і передача Християнові у 1222 році землі Хелміньскої, що наступного ж року підтвердив Папа Римський.
Владислав ІІІ Тонконогий (Władysław III Laskonogi), князь велкопольський, конкурент Конрада Мазовецького
Християн і його покровитель Конрад Мазовецький, змушені був шукати компромісу з тевтонським орденом. З одного боку пруси-язичники почали збройний спротив і єпископу та новонаверненим потрібний був банальний захист. З іншого боку, орден св. Діви Марії все ж був релігійним орденом під патронатом самого Папи Римського. Проте цілком самостійною структурою, до того ж з тенденціями створення окремої незалежної ні від жодного монарха держави. Справа місії переходила у справу поділу влади, впливів - у політику. На кінцю Конрад з Християном та тевтонами домовились на поділі майбутніх завойованих земель третина на дві. Третина ордену, дві - єпископу прусському. На подібних умовах кілька років тому виник орден мечоносців у Ризі. Цілком світова практика. Зі своєї сторони Конрад пообіцяв надати ордену землю Хелміньську чи то на 20 років, чи то назавджи.
Земля Хелмінська, коло городища Калдус
Хто знає, можливо Християн мав якусь стратегію та план більш-менш мирного навернення прусів та врегулювання конфліктів. Скоріш ні, конфлікт почав загрожувати серйозними проблемами не тільки неофітам, але й Мазовії, Помор’ю. Нажаль, в 1233 році перший єпископ Пруссії потрапив у неволю, де просидів аж то 1238-9 років. А коли повернувся, розклад був зовсім не на його користь.
Єпископа Християна увіковічнено в гербу міста Грудзьондз
В 1236 році до Квідзина підтягнулись війська маркграфа мейсенського Генріха ІІІ (1215/6 - 1288) - всього 500 досвідчених та загартованих воїнів. Цього війська було досить, аби залізним катком прокотитися Помезанією, знищивши пруські поселення на ріці Ліві (очевидно, це і є ріка Мокера, про яку згадує Петро з Дуйсбурга) - в тому числі і Рейсен (нині Прабути), і Стумо (1236 року) коло Постеліну (нинішній Штум). Доля цих двох міст вимагає окремої розповіді.
Так само дісталася маркграфу і пруська волость Лингуар із двома городищами, одне з яких знаходиться коло нинішнього села Старе Місто, а друге Замкова Гора - на 1500 метрів північніше від села Старий Дзєжґонь (нім. Alt Chrisburg). Саму назву Хрісбург населений пункт отримав дещо пізніше, вже в 1240-х роках на знак перемог в часах першого пруського повстання. А поки що лицарі ордену св. Марії утворили тут щось на зразок військової осади, використавши укріплення пруського городища. Саме звідси походить пруська баба, доля якої досі не відома - вона зникла після Другої Світової Війни, можливо, ставши звичайним каменем, який використали для відбудови міста.
Залишки городища в Старим Дзежгоню
Однак знищувались далеко не всі пруси. Люди, які згодилися прийняти християнську віру, залишалися на своїх місцях, права та привілеї знаті підтверджувалися (згодом це було закріплено Дзєжґоньским трактатом). Так вимагали звичаї тих часів, хоча прийняття нової віри часто було формальним.
Помезанія, околиці ст. Дзежгоня. Фото ewa_b
Таким чином маркграф досить швидко розчистив та захистив всі підходи до Квідзина та створив передумови для подальшого наступу. Орден закріпився на своїх перших плацдармах, зумів силою захопити першу велику область Помезанію. У 1235-7 роцах долучилися два інших ордени: потріпаний меченосців та розгромлений коло Дорогочину Данилом Галицьким залишки Добжинського. З’явилися плацдарми для наступу з півночі, та надійні укріплення в тилу. А попереду вже маячіли нові землі: Погезанія, Вармія…
Першоджерела:
Martian Biskup, Gerard Labuda Dzieje Zakonu Krzyżackiego w Prusach
Łucia Okulicz-Kozaryn Życie codzienne prusów i jaćwięgów.
Agnieszka i Robert Sypek Zamki i obiekty warowne od Malborka do Torunia
http://prusowie.pl/historia/podboj_prus.php
http://www.academia.edu/1038163/Osadnictwo_pruskie_w_okolicy_Prabut_we_wczesnym_%C5%9Bredniowieczu
Всі частини:
1. Тевтонський орден. Helfen - Wehren - Heilen!
2. Тевтонський орден. Частина 2. На берегах Вісли
3. Тевтонський орден. Перший цегляний замок
4. Тевтонський орден. Торгове місто Торунь
5. Тевтонський орден. Перша столиця в Прусії
6. Тевтонський орден. Тільки вперед. Марієнвердер-Квідзин.
7. Тевтонський орден. Дбаємо про тили. Радзинь-Хелмінський
8. Тевтонський орден. Ризькі мечоносці.
9. Тевтонський орден. Завоювання Помезанії.
10. Тевтонський орден. Погезанія
11. Тевтонський орден. Бальга
Взимку 1234 року (на початку або в кінці за різними джерелами) велике військо на чолі з чолі з Бурхардом фон Магдебургом та рядом польських князів виступили з Квідзина і в битві над рікою Дзежґонь або Дзежґоньки (прус. Сіргуна) перемогли велике військо прусів. Котрих загинуло біля 5000, якщо хроністи не перебільшують. Конкретне місце битви, нажаль, поки що не вдалося визначити, можливо, це було коло в околицях нинішнього міста Дзежгонь.
Відкривалися широкі перспективи для ратних подвигів - завоювання першої прусської області Помезанії. Сама назва краю походить, ймовірно, від прусського pomedian, край під лісами. Територіально обмежена річкою Оса на півдні, Вісла на заході, Ногат на півночі, а на сході - Озеро Друзно та річка Ельблонг - і до самої Оструди. В Помезанії пруси з’явилися пізніше, ніж в Самбії чи інших краях, десь з VI ст., потроху відвойовуючи ці місця у слов’ян.У IX ст. мандрівник Вульфстан свідчив, що кордон між естіями (прусами) та венедами (слов’янами) проходив по Віслі. Очевидно, він мав на увазі верхню течію ріки. В ті ж часи, вочевидь, сформувалося пасмо городищ, яке на карті тягнеться з півночі, від околиць Дзежґоню до Любави на південь.
Мапа Помезанії. Синім позначено області, зеленим - польські слов'янські поселення, червоним - пруські поселення. Більші червоні підписи - пруські назви городищ, меншими - сучасні населені пункти
У X ст. до Помезанії навідався проповідник Адальберт з Праги, який більш знаний під іменем Войцеха. Достеменно не відомо місце висадки, опис життя говорить, що Войцеха та двох супутників було запроваджено на віче до осади, де пруси виявили прибульцям крайню недовіру. Постановою стало випровадження непроханих гостей геть з земель того племені. днак місіонери заночували неподалік. На ранок відслужили месу та причастилися, де їх і застали господарі тої землі. Згідно за переказами та однією з наукових версій трапилося то коло нинішнього села Святий Гай гміни Дзежгонь. А городищем, з якого прийшли пруси, був Холін. Так було вбито Адальберта Празького, якого нині весь світ знає за ім’ям святого Войцеха.
Околиці городища Холін, місця, в яких ймовірно загинув св. Войцех
Помезанія межувала на заході поряд численними городищами слов’ян, з яких до наших днів дійшов Грудзьондз. Вони зводилися під патронатом поморських або мазовецьких князів. В XI ст. напір експансії почав зростати, точилися прикордонні сутички, і рано чи пізно пруси притиснули поляків до самої Вісли, а місцями змусили відступити. В ті ж часи кінцево сформувалося плем’я помезан.
Грудзьондз - вид зі сторони Вісли
Область їх розселення, згідно зі свідчень Петра з Дуйсбурга, ділилася на кілька земель: Рес’я, Презла, Лингуар, Герія, Руденч, Побуз, Ал’єм, Пассолус, Лойпіч, Комор. Локалізацію деяких вдалося встановити. Інші вказують досить приблизно. Помезани активно приймали участь у різних вилазках та набігах на землі польські, але їх послугами часто користалися різні князі Польші та Русі в боротьбі за владу та вплив на сусідів.
Колись Помезанія була вкрита суцільними лісами
Помезанія, околиці Прабут. Фото ewa_b
На початку XIII ст. відновлюються спроби християнської місії до прусів. 26 жовтня 1206 року папа Інокентій ІІІ видав буллу, в якій надавав привілеї абату цистерціанців (бенедектинів) в Лекно на християнізацію прусів, а церковний польський клір закликав всіляко сприяти цьому. Спершу монах Богухвал (Готфрид) навідався до місця загибелі св. Войцеха. Під час мандрівки йому вдалося навернути двох очільників Вальдео і Судера. Повернувшись, він бадьоро доповів: клієнт дозрів. Успіх місії змусив генеральний капітул ордену цистерціанців доручити подальшу справу монаху Християну з Оліви неподалік Гданьска.
Оліва. На цьому місці стояли романські будови першого аббатства.
Він отримав спочатку звання абата новоутвореного монастиря у містечку Зантир (нині Біла Гора). Ймовірно, що ті землі монахи отримали у подарунок від новонавернених прусських вождів. Місійна діяльність Християна початково охоплювала землі Ал’єм та Рес’ї та проходила не без успіху. Пруси потроху починали навертатися до християнства. Між усім іншим, Християн опікувався і малими дівчатами, яких у прусів часто вбивали. В 1215-6 роках Христян став єпископом. В ті ж роки разом із очільниками прусськими Сурвабуном і Варподом навідався до Риму. Згодом у 1217 році до справи долучився мазовецький князь Конрад, він надав пастирю своє містечко Ґрудзьондз, куди й переноситься єпископська кафедра. В 1216-18 роках єпископ сприяє створенню Добжиньского ордену для охорони від язичників своєї місії та земель князівства Мазовецького.
Грудзьондз. Базиліка св. Миколая.
Але так само як ширилося християнство, зростав і спротив прусів. Спершу вони почали робити набіги на землі Мазовії, Куяв, і, найголовніше, спустошували хелміньську землю. В 1222 році було спалено Грудзьондз. Кафедру єпископа пененесли до Хелмно. Не забарилися військові виправи князів польських на Помезанію в 1222-3 роках. Тоді хитрющі пруси завітали 1226 року до Оліви і повністю випалили монастир цистерціанців. І хоча злі язики приписували ту виправу князю Великопольському Владиславу ІІІ Тонконогому, все ж монастир то не врятувало. Не допомогло особливо і передача Християнові у 1222 році землі Хелміньскої, що наступного ж року підтвердив Папа Римський.
Владислав ІІІ Тонконогий (Władysław III Laskonogi), князь велкопольський, конкурент Конрада Мазовецького
Християн і його покровитель Конрад Мазовецький, змушені був шукати компромісу з тевтонським орденом. З одного боку пруси-язичники почали збройний спротив і єпископу та новонаверненим потрібний був банальний захист. З іншого боку, орден св. Діви Марії все ж був релігійним орденом під патронатом самого Папи Римського. Проте цілком самостійною структурою, до того ж з тенденціями створення окремої незалежної ні від жодного монарха держави. Справа місії переходила у справу поділу влади, впливів - у політику. На кінцю Конрад з Християном та тевтонами домовились на поділі майбутніх завойованих земель третина на дві. Третина ордену, дві - єпископу прусському. На подібних умовах кілька років тому виник орден мечоносців у Ризі. Цілком світова практика. Зі своєї сторони Конрад пообіцяв надати ордену землю Хелміньську чи то на 20 років, чи то назавджи.
Земля Хелмінська, коло городища Калдус
Хто знає, можливо Християн мав якусь стратегію та план більш-менш мирного навернення прусів та врегулювання конфліктів. Скоріш ні, конфлікт почав загрожувати серйозними проблемами не тільки неофітам, але й Мазовії, Помор’ю. Нажаль, в 1233 році перший єпископ Пруссії потрапив у неволю, де просидів аж то 1238-9 років. А коли повернувся, розклад був зовсім не на його користь.
Єпископа Християна увіковічнено в гербу міста Грудзьондз
В 1236 році до Квідзина підтягнулись війська маркграфа мейсенського Генріха ІІІ (1215/6 - 1288) - всього 500 досвідчених та загартованих воїнів. Цього війська було досить, аби залізним катком прокотитися Помезанією, знищивши пруські поселення на ріці Ліві (очевидно, це і є ріка Мокера, про яку згадує Петро з Дуйсбурга) - в тому числі і Рейсен (нині Прабути), і Стумо (1236 року) коло Постеліну (нинішній Штум). Доля цих двох міст вимагає окремої розповіді.
Так само дісталася маркграфу і пруська волость Лингуар із двома городищами, одне з яких знаходиться коло нинішнього села Старе Місто, а друге Замкова Гора - на 1500 метрів північніше від села Старий Дзєжґонь (нім. Alt Chrisburg). Саму назву Хрісбург населений пункт отримав дещо пізніше, вже в 1240-х роках на знак перемог в часах першого пруського повстання. А поки що лицарі ордену св. Марії утворили тут щось на зразок військової осади, використавши укріплення пруського городища. Саме звідси походить пруська баба, доля якої досі не відома - вона зникла після Другої Світової Війни, можливо, ставши звичайним каменем, який використали для відбудови міста.
Залишки городища в Старим Дзежгоню
Однак знищувались далеко не всі пруси. Люди, які згодилися прийняти християнську віру, залишалися на своїх місцях, права та привілеї знаті підтверджувалися (згодом це було закріплено Дзєжґоньским трактатом). Так вимагали звичаї тих часів, хоча прийняття нової віри часто було формальним.
Помезанія, околиці ст. Дзежгоня. Фото ewa_b
Таким чином маркграф досить швидко розчистив та захистив всі підходи до Квідзина та створив передумови для подальшого наступу. Орден закріпився на своїх перших плацдармах, зумів силою захопити першу велику область Помезанію. У 1235-7 роцах долучилися два інших ордени: потріпаний меченосців та розгромлений коло Дорогочину Данилом Галицьким залишки Добжинського. З’явилися плацдарми для наступу з півночі, та надійні укріплення в тилу. А попереду вже маячіли нові землі: Погезанія, Вармія…
Першоджерела:
Martian Biskup, Gerard Labuda Dzieje Zakonu Krzyżackiego w Prusach
Łucia Okulicz-Kozaryn Życie codzienne prusów i jaćwięgów.
Agnieszka i Robert Sypek Zamki i obiekty warowne od Malborka do Torunia
http://prusowie.pl/historia/podboj_prus.php
http://www.academia.edu/1038163/Osadnictwo_pruskie_w_okolicy_Prabut_we_wczesnym_%C5%9Bredniowieczu
Всі частини:
1. Тевтонський орден. Helfen - Wehren - Heilen!
2. Тевтонський орден. Частина 2. На берегах Вісли
3. Тевтонський орден. Перший цегляний замок
4. Тевтонський орден. Торгове місто Торунь
5. Тевтонський орден. Перша столиця в Прусії
6. Тевтонський орден. Тільки вперед. Марієнвердер-Квідзин.
7. Тевтонський орден. Дбаємо про тили. Радзинь-Хелмінський
8. Тевтонський орден. Ризькі мечоносці.
9. Тевтонський орден. Завоювання Помезанії.
10. Тевтонський орден. Погезанія
11. Тевтонський орден. Бальга