впринципі фестиваль сальси по руеда де касіно «Salsa On The Beach-2012» можна вважати вдалим. були свої моменти, як от замало оригінальних майстер-класів, температура близько 40 градусів за цельсієм і інші дурниці. але принаймні я відпочила від Києва, засмагла і поспілкувалася з людьми

( Read more... )

кинула шоколадну цукерку на дно сумки (трюфель АВК). поки їхала-йшла (не довго) цукерка розтанула і вимастила сумку і все у ній(( мораль: нема чого тягати фуршетні цукерки з собою) правда є додатковий стимул попрати сумку і чохол від фотоапарата)

( просто так... )

це літо таки не загрузло назавжди в Києві і пощастило і в гори сходити, і на морі побувати. але гори - це завжди особлива атмосфера. до того ж цього року я була якась особливо полохлива і щодругої ночі мені вчувалося, що біля намету хтось ходить) першого разу то були корови, які насправді паслися дещо далі від галявини (але ж звук вночі в горах ( Read more... )

іноді буває так, що хочеться стати абсолютно асоціальною, нікого не бачити, нізким не говорити, читати і дивитися фільми. і при цьому жж не рахується як прояв соціальної активності. хто зна, може я відвикла вже від активної взаємодії з людьми, а мож мене просто добили конфлікти і колі оточення, але в мене немає навіть сил сходити в супермаркет. ( Read more... )

( Read more... )

і нарешті дощ. такий рясний і літній. і без грози (якау рідному Львові знову перекинула все шкереберть). під ним би зараз танцювати, але зважаючи на древність вистачає рвіння лише вилізти на підвіконня і втикати, ловлячи шкірою бризги))) і їжачитися від цього як кіт)) або ж слухати шелест дощу (і сонне посопування поруч) з кімнати... мурк... ( Read more... )

від завтра в маршутках стане складніше їздити... від завтра почнеться календарна осінь... для мене вона вже не означатиме нічого , крім календарної осені... хоча шістнадцять років навчання надто добре виробляють ритм життя від осені до літа і навпаки... але від цієї осені досі віє теплом, хай навіть завтра там була б злива. теплом зсередини. а ще я ( Read more... )

сиджу на розігрітій за день бруківці площі Ринок і втикаю. слухаю,як годинник на ратуші, який поспішає на 2 хв, відбиває 21.00...  нюхаю вишнево-шоколадний тютюновий дим, який хтось палить поруч і мені спокійно. оце і є літо. це і є те, чого не хочеться втрачати. правда сумно дещо сидіти отак одній, та всеж... іноді є потреба і в однині. коли ( Read more... )

коли стаєш напівбезробітним, розумієш ціну вільного часу, ціну можливості розпоряжатися ним на свій розсуд. і знаття того, що тобі не обов'язково сьогодні повертатися до Львова, бо завтра на роботу, п'янить. ти почуваєшся вдвічі більше вільним. а тим часом ми продаємо себе за гроші, які не завжди дають нам можливість жити повноцінно. ми просто ( Read more... )