і нарешті дощ. такий рясний і літній. і без грози (якау рідному Львові знову перекинула все шкереберть). під ним би зараз танцювати, але зважаючи на древність вистачає рвіння лише вилізти на підвіконня і втикати, ловлячи шкірою бризги))) і їжачитися від цього як кіт)) або ж слухати шелест дощу (і сонне посопування поруч) з кімнати... мурк... ( Read more... )

ранок затягнуло дощем... саме від шелесту дощу я і прокинулась. а ще, крім дощу, затягнуло якимось сумом... і їдучи на роботу я думала, що хотіла б зараз їхати в зворотньому напрямку, тобто додому. щоб дивитися фільм, читати та їсти морозиво. щоб думати і писати всякі бздури в записник... в такі дні на мене находить якась меланхолія...

вчора ішла вся мокра як хлющ додому під дощем і спостерігала за людьми... ті, що ішли під парасольками,були якимись злими та невеселими, а ті, що мокли, посміхалися. дивно виходить ( Read more... )

а за вікном дощ. перший шалений весняний з грозою. а мені не хочеться туди, не хочеться в його обійми. не хочеться одній... хоча він якраз такий як треба - щоб змкнути наскрізь))

а в нас починається перша цьоговесняна гроза))) я як скажене побігала під її першими краплями. і зовсім вони не холодні)))

***

коли дивишся на злітно-посадкову смугу аеропорту, самій хочеться бути в літаку, в небі...

***

P.S. а дощ таки добрячий)) надіюсь він скоро пройде.

Сьогодні прийшло усвідомлення наскільки я люблю отаку погоду. Може дивно? Меланхолія? Та ні. Бо це вже не вперше. Монотонне постукування крапель по шибці, сірі калюжі і сірий горизонт. У цьому стільки спокою і стільки динаміки ( Read more... )

я сьогодні нарешті вдягла портіпані джинси, кохану арафатку і пішла в місто без парасольки. і на душі якось лекше стало. а ще вперше в цьому сезоні мало не збила з ніг якогось доцента чи професора в універі. просто скількись того життя захотіло виплюснутись з мене. от і льотала. з світлом в очаю. бо в очах не приховаєш. і десь воно вз'ялось в таку ( Read more... )