тільки помітила, що лише 16.30, а надвоі вже темно-темно... ніяк не можу збагнути, це через хмари швидше потемніло, чи так і має бути. як не як ще майже місяць до найдовшої ночі...

ніч, жара, голова розколюється. до завтрашнього ранку маю зробити половину замовлення (так тисяч 8 тексту), а до п"ятниці завершити решту, інакше буде капець. бо в п"ятницю їду додому на весілля сестри. чесно кажучи не люблю я такі заходи, а відвідувати їх тим більше, проте ми з малою разом усе дитинство просиділи в піску і ходили грабувати ( Read more... )

і тут теж чути віддалені звуки потяга... як завжди. цей звук переслідує з дитинства, хоча нікли не жила достатньо близько до залізниці. а вони (потяги) шуміли, попереджали, або може кликали....

заплутано-дурний день і в чомусь навіть втрачений. д вечора ходила зла і роздратована, а потім зарилася на кухні. наварила борщу, спекла торт з чорницями, ( Read more... )

і нарешті дощ. такий рясний і літній. і без грози (якау рідному Львові знову перекинула все шкереберть). під ним би зараз танцювати, але зважаючи на древність вистачає рвіння лише вилізти на підвіконня і втикати, ловлячи шкірою бризги))) і їжачитися від цього як кіт)) або ж слухати шелест дощу (і сонне посопування поруч) з кімнати... мурк... ( Read more... )

і якщо найкоротшу ніч в році просто затягнуло хмарами і туманом, то ніч наступна була осяяна блискавками шаленої грози. дощ лив шалено і здавалося, він не припиниться ніколи... але на ранок було сонечко. таке приємне та ніжне. а поза тим було багато тепла. і не хотілося їхати...

от і минули найдовші дні літа... і вже темно. та й так, що нічого не видно поза сходами... а там ніч. і, насправді, хочеться бути не тут, а десь біля вогнища... і вслухатись в ніч.п'янку і літню...

нас кличе у мандри дорога.... уже завтра.

втікаю від усього, але на зустріч собі...

і навіть не знаю чого хочу... пора б вже собі серйозну роботу шукати... а мені влом... хочеться кудись бігти. а може втікати від чогось... не знаю сама. але якось надто впевнено дивлюсь у майбутнє. і усвідомлюю, що закинула по-справжньому писати... бо лінь... бо... і я знаходжу повно виправдань. а всі вони не суттєві. і хрчеться ще і ще чогось від ( Read more... )

ьаки не боюсь ходити нічним містом сама. то мені навіть в кайф...малолюдно, годинник на вежі б'є...ніхто навіть не пристає. впадло, чи то в мене вираз такий?

вчора з Варкою зорі рахували з балкона 9-го поверху. 23 нарахували на одній половинці неба... а на іншій не рахували...