це літо таки не загрузло назавжди в Києві і пощастило і в гори сходити, і на морі побувати. але гори - це завжди особлива атмосфера. до того ж цього року я була якась особливо полохлива і щодругої ночі мені вчувалося, що біля намету хтось ходить) першого разу то були корови, які насправді паслися дещо далі від галявини (але ж звук вночі в горах ( Read more... )

коли стаєш напівбезробітним, розумієш ціну вільного часу, ціну можливості розпоряжатися ним на свій розсуд. і знаття того, що тобі не обов'язково сьогодні повертатися до Львова, бо завтра на роботу, п'янить. ти почуваєшся вдвічі більше вільним. а тим часом ми продаємо себе за гроші, які не завжди дають нам можливість жити повноцінно. ми просто ( Read more... )

залишення мене в одному місті більше ніж на два місяці загрожує знесенням даху... мого і за сумісництвом ще комусь... але коли вже мене затягує дорога... і хай вона мене втомлює часом, але ж... в моїй суті закладено якийсь рух. нові дороги, нові місця. нові люди, попутники... але не в усіх містах почуваєшся комфортно, та деякі відразу підкоряються ( Read more... )

от і минули найдовші дні літа... і вже темно. та й так, що нічого не видно поза сходами... а там ніч. і, насправді, хочеться бути не тут, а десь біля вогнища... і вслухатись в ніч.п'янку і літню...

нас кличе у мандри дорога.... уже завтра.

втікаю від усього, але на зустріч собі...