Прошу пояснити чому старі добрі українські слова Посадовець та Скарбниця останнім часом замінені на русизми (на мою думку) Чиновник та Казначейство. Дякую.
Подібна ж ситуація з введенням через російську ц-сл глава замість голова, керівник. На противагу утворюється чільник, очільник, проте ЗМІ підтримують лише главу.
так само крупний витіснив буйного і дорідного, купол - баню, ствол - цівку, поля - криси, хвилюватися - турбуватися і переживати, маячня - нісенітницю, розгубитися - сторопіти і зніяковіти, минулорічний - торішнього, пан - добродія, терміновий - нагального, розраховувати - сподіватися, молодик - парубка, сенс - глузд і рацію, а то й зміст, русло - річище, вікно - шибку, банка - слоїка, за рахунок - коштом, хлопати - ляскати тощо.
Російщення української термінології триває й у незалежній Україні. Не лише в усній формі офіційно-ділового мовлення, а й у фінансово-економічних виданнях з середини 90-х років минулого століття почали активно вживати слова казна і незафіксоване жодним словником української мови казначейство. Закріпленню запозиченого через російське посередницттво з тюркських мов слова казна як фінансового терміна заважає його співзвучність з укр. казна (що виникло внаслідок злиття словосполучення кат зна), яке входить до низки прислівників і займенників типу казна-де, казна-звідки, казна-хто, казна-що й под. Та головна причина неприйняття слова казна сучасною українською літературною мовою полягає в тому, що для даного поняття в нас є инша лексема - скарбниця з цілим словотворчим гніздом. Тож сучасне рос. казна та словосполучення з ним треба перекладати: казна - скарбниця, казначейство - державна скарбниця, казначей - скарбник тощо. Так було за часів Української Народної Республіки і навіть за часів радянської України.
Цитата є хорошим прикладом помилкових міркувань, неправильних вихідних даних та нелогічного висновку.
Те, що в наш час, в незалежній Україні, варіант казначейство «почали активно вживати», і що певною мірою заважає казна-що, це річ помітна. Але пояснення активізації варто шукати в тому, що казначейство за якихось обставин, зокрема в діловодстві, виявляється зручнішим. Для прикладу, в офіційній українській номенклатурі ми маємо Державне казначейство, Державну казначейську службу України аж з 1995-го року. Проти потужного впливу офіційної назви будь-які заперечення звучать слабенько.
Про часи УНР як ідеалізовану старовину згадувати приємно, але не практично. Бо і задовго до того запропонована Кулішем 1861 року заміна скарб чомусь викликала застереження цензора.
Окрема порада, що треба активніше вживати скарбниця, мабуть, слушна, якщо підходити з погляду мовної норми. Та автор наведеної цитати вводить читаів в оману щодо словників. Маючи в словниках поруч скарбниця і казначейство, державна скарбниця і казна, білет державної скарбниці
( ... )
на інший коментар я й не сподівався ☺ не відмовився, а вказує на її численні недоліки. ви ж на це просто волієте заплющити очі, або, ще гірше, виправдати наявністю цих самих недоліків у літературі.
Отакий завжди розрахунок улюблених вами порадників - на неграмотну емоцію, а не на факти мови.
Ви сподівалися, що ніхто не погляне в словники, щоб перевірити? Це ж перше, що ви мали зробити, перш ніж сюди ліпити цитату «незафіксоване жодним словником». Бо казна, казначей, казначейство в українських словниках відоме з XIX cт. За радянських часів мовознавці проводили з ним тиху і спокійну роботу, його зістарювали (казна в академічному словнику з поміткою заст.), перевели в розряд іншомовних (казначейство почали описувати в словниках іншомовних слів, що для запозичень з рос. мови з суфіксом -ство є рідкість). Проте практика ніколи не підлягає логічному плануванню, тому в сучасні словники казна, казначейство повертаються вже без позначок, як рівні. І вибір зрештою лягає на мовця, дезорієнтованого такими архаїзаторськими порадами.
Comments 24
Reply
Reply
Reply
Те, що в наш час, в незалежній Україні, варіант казначейство «почали активно вживати», і що певною мірою заважає казна-що, це річ помітна. Але пояснення активізації варто шукати в тому, що казначейство за якихось обставин, зокрема в діловодстві, виявляється зручнішим. Для прикладу, в офіційній українській номенклатурі ми маємо Державне казначейство, Державну казначейську службу України аж з 1995-го року. Проти потужного впливу офіційної назви будь-які заперечення звучать слабенько.
Про часи УНР як ідеалізовану старовину згадувати приємно, але не практично. Бо і задовго до того запропонована Кулішем 1861 року заміна скарб чомусь викликала застереження цензора.
Окрема порада, що треба активніше вживати скарбниця, мабуть, слушна, якщо підходити з погляду мовної норми. Та автор наведеної цитати вводить читаів в оману щодо словників. Маючи в словниках поруч скарбниця і казначейство, державна скарбниця і казна, білет державної скарбниці ( ... )
Reply
не відмовився, а вказує на її численні недоліки.
ви ж на це просто волієте заплющити очі, або, ще гірше, виправдати наявністю цих самих недоліків у літературі.
Reply
Ви сподівалися, що ніхто не погляне в словники, щоб перевірити? Це ж перше, що ви мали зробити, перш ніж сюди ліпити цитату «незафіксоване жодним словником». Бо казна, казначей, казначейство в українських словниках відоме з XIX cт. За радянських часів мовознавці проводили з ним тиху і спокійну роботу, його зістарювали (казна в академічному словнику з поміткою заст.), перевели в розряд іншомовних (казначейство почали описувати в словниках іншомовних слів, що для запозичень з рос. мови з суфіксом -ство є рідкість). Проте практика ніколи не підлягає логічному плануванню, тому в сучасні словники казна, казначейство повертаються вже без позначок, як рівні. І вибір зрештою лягає на мовця, дезорієнтованого такими архаїзаторськими порадами.
Reply
Leave a comment