Прошу пояснити чому старі добрі українські слова Посадовець та Скарбниця останнім часом замінені на русизми (на мою думку) Чиновник та Казначейство. Дякую.
Цитата є хорошим прикладом помилкових міркувань, неправильних вихідних даних та нелогічного висновку.
Те, що в наш час, в незалежній Україні, варіант казначейство «почали активно вживати», і що певною мірою заважає казна-що, це річ помітна. Але пояснення активізації варто шукати в тому, що казначейство за якихось обставин, зокрема в діловодстві, виявляється зручнішим. Для прикладу, в офіційній українській номенклатурі ми маємо Державне казначейство, Державну казначейську службу України аж з 1995-го року. Проти потужного впливу офіційної назви будь-які заперечення звучать слабенько.
Про часи УНР як ідеалізовану старовину згадувати приємно, але не практично. Бо і задовго до того запропонована Кулішем 1861 року заміна скарб чомусь викликала застереження цензора.
Окрема порада, що треба активніше вживати скарбниця, мабуть, слушна, якщо підходити з погляду мовної норми. Та автор наведеної цитати вводить читаів в оману щодо словників. Маючи в словниках поруч скарбниця і казначейство, державна скарбниця і казна, білет державної скарбниці і казначейський білет, освіченому мовцеві треба навчитися обирати між цими двома варіантами доречний в кожний момент мовлення. Оскільки в літературному вжитку є також казнокрад, казенщина, казеннокоштний (тобто не тільки запозичений іменник казна, а й похідні), говорити про абсолютну неможливість уживання і неприпустимість не доводиться. Тому зауваження про «неприйняття слова казна сучасною українською літературною мовою» просто порожнє. Взагалі, дуже дивно виглядає порада про літературну мову від тих, хто від норми вже відмовилися.
на інший коментар я й не сподівався ☺ не відмовився, а вказує на її численні недоліки. ви ж на це просто волієте заплющити очі, або, ще гірше, виправдати наявністю цих самих недоліків у літературі.
Отакий завжди розрахунок улюблених вами порадників - на неграмотну емоцію, а не на факти мови.
Ви сподівалися, що ніхто не погляне в словники, щоб перевірити? Це ж перше, що ви мали зробити, перш ніж сюди ліпити цитату «незафіксоване жодним словником». Бо казна, казначей, казначейство в українських словниках відоме з XIX cт. За радянських часів мовознавці проводили з ним тиху і спокійну роботу, його зістарювали (казна в академічному словнику з поміткою заст.), перевели в розряд іншомовних (казначейство почали описувати в словниках іншомовних слів, що для запозичень з рос. мови з суфіксом -ство є рідкість). Проте практика ніколи не підлягає логічному плануванню, тому в сучасні словники казна, казначейство повертаються вже без позначок, як рівні. І вибір зрештою лягає на мовця, дезорієнтованого такими архаїзаторськими порадами.
Серед пуристів трапляються різні дурні тендеції. Є модерністські, коли неологізм видається за щось питомо українське, а є архаїзаторські, коли прикладом для сучасності пропонується словник середини XIX ст. Окрім Білецького-Носенка, подивіться казна і похідні у того ж Уманця чи Желехівського з Грінченком.
Те, що в наш час, в незалежній Україні, варіант казначейство «почали активно вживати», і що певною мірою заважає казна-що, це річ помітна. Але пояснення активізації варто шукати в тому, що казначейство за якихось обставин, зокрема в діловодстві, виявляється зручнішим. Для прикладу, в офіційній українській номенклатурі ми маємо Державне казначейство, Державну казначейську службу України аж з 1995-го року. Проти потужного впливу офіційної назви будь-які заперечення звучать слабенько.
Про часи УНР як ідеалізовану старовину згадувати приємно, але не практично. Бо і задовго до того запропонована Кулішем 1861 року заміна скарб чомусь викликала застереження цензора.
Окрема порада, що треба активніше вживати скарбниця, мабуть, слушна, якщо підходити з погляду мовної норми. Та автор наведеної цитати вводить читаів в оману щодо словників. Маючи в словниках поруч скарбниця і казначейство, державна скарбниця і казна, білет державної скарбниці і казначейський білет, освіченому мовцеві треба навчитися обирати між цими двома варіантами доречний в кожний момент мовлення. Оскільки в літературному вжитку є також казнокрад, казенщина, казеннокоштний (тобто не тільки запозичений іменник казна, а й похідні), говорити про абсолютну неможливість уживання і неприпустимість не доводиться. Тому зауваження про «неприйняття слова казна сучасною українською літературною мовою» просто порожнє. Взагалі, дуже дивно виглядає порада про літературну мову від тих, хто від норми вже відмовилися.
Reply
не відмовився, а вказує на її численні недоліки.
ви ж на це просто волієте заплющити очі, або, ще гірше, виправдати наявністю цих самих недоліків у літературі.
Reply
Ви сподівалися, що ніхто не погляне в словники, щоб перевірити? Це ж перше, що ви мали зробити, перш ніж сюди ліпити цитату «незафіксоване жодним словником». Бо казна, казначей, казначейство в українських словниках відоме з XIX cт. За радянських часів мовознавці проводили з ним тиху і спокійну роботу, його зістарювали (казна в академічному словнику з поміткою заст.), перевели в розряд іншомовних (казначейство почали описувати в словниках іншомовних слів, що для запозичень з рос. мови з суфіксом -ство є рідкість). Проте практика ніколи не підлягає логічному плануванню, тому в сучасні словники казна, казначейство повертаються вже без позначок, як рівні. І вибір зрештою лягає на мовця, дезорієнтованого такими архаїзаторськими порадами.
Reply
вже не пуристи, а архаїзатори?
Reply
Reply
Leave a comment