Вирішила знайти в неті фантики від отих легендарних жуйок "Love is...". В процесі пошуку, не довго думаючи (що, в принципі, і помітно), склала віршик. пролюбов.

Я перерила всі інтернети,
шукала любов,
та знайшла тільки порно.
Я знову в гугла питаю, де ти.
Спливають лінки,
( а там )

Мене сьогодні врекли. Взнаю хто - мститимуся. Або просто пов’яжу червоного шнурочка на руку і приколю зсередини до одягу шпильку. Тільки обов’язково догори ногами - інакше не подіє. А вечорами сидітиму на своїй маленькій кухні, притулившись спиною до муркотуна-холодильника і скидатиму собі вроки так, як колись в дитинстві робила бабуня - не десять ( Read more... )

Білайн чим далі, тим більше тішить. Сьогодні мені було запропоновано, подзвонивши за вказаним номером, дізнатися, чи кохають мене. СБУ якесь прямо. Так і не подзвонила - страшно ( Read more... )

Більшість довкола так жвавенько запірнули в свою осінню нудьгу, що аж якось ніяково не підтримати ініціативи. Але ж, як в пісні співається "помічаймо, люди, не тільки те, що болить ( Read more... )

Гортаю френдз-стрічку і думаю, що непогано було б і собі щось написати, засіяти вкотре інтернетрі своєю порцією "розумного, доброго, вічного". А про що писати? Про осінь? Пригадую всі її епітети, завчені ще при написанні шкільних творів: багата, золота, дощовита... Що там далі по списку? Щедра, плаксива, можливо, урожайна, хоча на рахунок ( Read more... )

Сонце заливає очі золотавим медом. Теплі липкі патьоки стікають заплющеними повіками, а щойно пробуєш їх розплющити, мед затікає до тебе всередину. Враз стає солодко-солодко, а очі знову злипаються від густої маси та легкого мережива поцілунків...подихи на шкірі... шалений галоп серця в грудях...
Мед ззовні, мед всередині, солодко і гаряче.

I wish I was special ( Read more... )

В стінах альма-матері завжди трохи прохолодно і порожньо. Навіть коли коридори сповнені студентами, викладачами, прибиральницями і людьми-роботами біля ксероксів. Бо тільки в натовпі можна відчути справжню самотність ( Read more... )

Бувають дні, коли здається, що сьогодні сонце встало лише тому, що я так захотіла.
А бувають дні, коли я розумію правду. І знову вилажу до всесвітньої павутини шукати щастя(?), кохання(?), розуміння(?)... Всі ми, зрештою, чогось тут шукаємо. А що маємо в результаті?

Вночі знову падав дощ, тому зранку мокрий асфальт якось так особливо відбивав сонячні промені, що на якусь частку секунди здалося, що нарешті випав справжній сніг. Нехай і зовсім тоненький, та все-таки сніг. Але снігу нема, як і не було, на балконі в кутику стоять санки, а рукавички заховані в шухляду разом з мріями про засніжені вершини гір і ( Read more... )