Ця ніжність розлита в тумані,
Ця мряка лікує душу.
Ці крила - нові і незнані
Винесли з моря на сушу.

Немовлям упірнаю в купіль.
Дощ не знає ким я була.
Там де вчора підтяв мене біль -
Золотиться міцна смола.

Ця радість вплелася в тривогу,
Та серце шукає вітер.
Це щастя - побачити знову
На згарищі мрії - квіти.


( Read more... )

Заховалась весна в буйнім листі ( Read more... )

Василь Голобородько народився у 1945 році в с. Андріанопіль, Луганщина ( Read more... )

Василь Голобородько.. сьогодні вперше побачила його фотографію в розповіді Ганни Черкаської.
Я так і знала.. все більше переконуюся що крізь обличчя людини дуже часто прозирає душа.

Для мене він став Поетом і заслужив величезну повагу і любов після того як десь прочитала оці його правдиві і мудрі рядки ( Read more... )

А кажуть, світ не чорно-білий,
І тільки у казках буває сила Зла.
А тут зима, від болю посивіла,
Легендою в пергаменти лягла.

ще не прописана словами
із недосказаним кінцем

Народе мій із чистими серцями,
За мужність дякую, і дякую за все.


( Read more... )

У великому місті люди, перехожі, подорожні - як "шуми" радіопередавача що ловить хвилю, як радіо в сусідній кімнаті, як рухомий "фон".. щоранку їдучи в транспорті чи метро можна не зустріти жодного знайомого обличчя, і так щодня.. і щодня - все нові і нові обличчя, люди, діти, молодь, старі.. практично жодного повтору, зрідка-зрідка - хтось ( Read more... )

Уже у липня подих околотний ( Read more... )

Зима вибілює полотна,
І стелить, стелить на поля...
Вершить обнулення холодне
В чернече вдягнена земля.

За нею йду у вир весняний,
І вимерзаю як стерня.
У вимір біло-полотняний
Почнусь спочатку, як зерня,

Як цибулинка, гілка, корінь,
Пташиномовна іпостась.
Ще сипле сніг, але вже повінь
В моєму серці почалась.

( Read more... )

За нашим календарем сучасним сьогодні був унікальний день: 12.11.12.
Наступний такий буде 12.11.(30)12.. цікаво, яким буде людство через 1000 років..

А по-суті ж кожний день - унікальний.
Колись думала написати вірш про те яким мені бачиться життя... але не надто "поетичний" образ, тому і не уклався: ми всі від народження потрапляємо у "камеру ( Read more... )

Дубове листя в небі потопає,
Кульбабно-жовте, падає в глибінь.
Хтось головою скрушно хилитає
Серед оцих мереживних склепінь.

Прозоре море ллється над лісами,
І пахнуть спокоєм дерева понад ним.
Співає "Bésame.." пошерхлими вустами
До ночі день із чубом золотим.


( Read more... )