Ерфурт - два дні столиці Тюрінгії (ч.1)
Коли місто відоме, пропіарене, широко вивчаєме в школі, це вельми круто, спокусливо й запрошуюче. Ймовірно за все, що Ерфурт (Erfurt) я чув і вчив у школі (DDR як-не-як), але мене туди ніколи не манило. Ніколи й нічим, окрім хіба що перевалочної станції кудись по дорозі. І, як я в чергове переконуюся, це неабиякий плюс. Бо зайві нахвалювання псують враження від міста, надто його збіднюють на всіх фронтах. Неочікуване відкриття Ерфурта - це справді свято, невеличке тюрінзьке свято, яке розпочалося вночі, десь далеко за північ, серед порожніх вулиць та величних будівель у сяйві вогнів. Саме тоді я зрозумів, що це місто - моє!!! Я його полюбив саме таким: гротескною ратушею, пошуком розеток для зарядки акума, ночівлею під балконом якогось глухого будинку на старих газетах, вранці - каву й солодкі цветчькі (сливовий пиріг), дзявкотіння трамваїв та безліч деталей. Двохденний Ерфурт такий і залишиться: найперше у моїх спогадах, найдруге - на фотокартках.
Нічний Ерфурт - це перемога світла над магією темряви.
Історичний центр Ерфурта (столиця землі Тюрінгія (Thüringen)) вважається найкраще збереженим у цілій Німеччині, розглядати його - суцільна насолода. Багатство міста губиться в маскаронах, які приковують погляд, ловлять за очі; у декорі будинків, які обважніли від усієї різноманістності форм; величними церквами, які мають якусь магічну атмосферу як уночі, так і вдень. Для когось Ерфурт стане ще одним уламком німецької совєтчини, проте це буде найбільша помилка по відношенню до нього. У мене навіть складається враження, що совіти наче берегли це місто від свого впливу - так воно непорушно виглядає нині. І вишколеним совкам тільки може спасти на думку, що Yuri-Gagarin-Straße - названа на честь сссрівського космонавта, а не якогось рейнського писаки. Все інше - просто казка, яка милує й сама милується собою.
Вид на шматок центра з цитаделі Петерсбург.
Почнемо, як традиційно це водиться в неавтомобільного Заратустри, з вокзалу. Він досить великий, наповнений кафешками, кондитерськими і лавками!!! На них можна спати, слухаючи музику. Але це все вам не цікаво, тому рушаймо з вокзалу вулицею Вокзальною (Bahnhofstr.) до центру (можна на трамваї, але тоді нічого по дорозі не побачиш).
Вокзал уночі є таким.
Удень якось тускліше.
Поночі ця вулиця має особливий шарм.
Тоді не такі помітні деталі, як просто сама атмосфера. Навколо тебе застиг такий непевний початок ХХ ст., якийсь 19... рік.
Я трохи перескочу до Соборної площі. Адже звиклим є починати презентацію якогось міста з домінант, а завершувати смітниками або засраними унітазами. Тому все, що між вокзалом і Собором - буде далі, по звіту, у частині 2. Якщо б це був тільки один туристичний хід, тоді від маршруту б я не відхилявся. Але я тими вуличками пройшов п’ять разів туди і стільки ж - назад. Порядок викладу тепер - як мені до вподоби.
Символом Ефрурта беззаперечно є мальовничий ансамбль Катедрального собору (Dom) та церкви св. Северина (St. Severinkirche). До речі, ці домінанти знаходяться на Соборній площі (Domplatz) - одній з найбільших у Німеччині - близько 2 га. Але не будемо довго розсусолювати площадну тему, а одразу ж перейдемо до Собору.
Соборна площа. Зліва - Катедральний собор, справа - церква св. Северина.
Уночі вони виглядають темними монстрами. У мене склалося ще тоді, лежачи на животі при витримці в 30 секунд, таке порівняння: собор і церква нагадують капосних двійошників, яких Орися Пилипівна відправила стояти в темний кут.
Початково собор являв собою романську базиліку 1253 року, до якої почали століття за століттям доліплювати все нові й нові частини. У 14 столітті з’явився високий хор, пізніше - центральна башта. У 15 столітті башта отримала новосельця - великий дзвін вагою 11,5 тони. У 1452 році ці нехитрі доліплювання завершилися раптовим завалом цілої базиліки, після чого виникла потреба все почати знову й без халтури. До собору ведуть 70 сходин парадних сходів (на час фестивалю міста сходи окупувала сцена).
Вхід до собору складається з трикутника, який має дві портальні частини. На одній - Діва Марія з 12 апостолами, на іншому - св. Михайло, який пришибає змія, та фігури мудрих й розпустних дів.
Один з двох порталів. Діви Марії.
Один з двох порталів. Св. арх. Михаїла.
Арх. Михайло порається з супостатом.
Внутрішньо собор виглядає дуже маленьким. Така ілюзія виникає після огляду його з Соборної площі. Але якщо побути з півгодини всередині, все нормально, все стає на свої місця.
Наос.
Орган.
Бічний неф.
Собор добротний, з різноманітними цікавими церковним реліквіями. У вівтарній частині розміщено 15 вітражних вікон з 70% збережених малюнків. Їх розмір - 18х2,5 метра. Сюжетово - це біблійні історії та житія святих.
Один з вітражів.
Винятково цікавим твором романського мистецтва є великий бронзовий підсвічник "Wolfram", відлитий бл. 1600 року в Магдебурзі. Це є найстаріший стоячий литий підсвічник. Його повна назва "Wächter auf der Zinne" (Сторож на краю скелі). Символічно: він несе світло віри через пітьму часу.
Підсвічник.
Поруч знаходиться Святий гріб, який символізує Христа, що дає надію на воскресіння мертвих. Христа вирізали в 1420 році з липи, сам чудо-гріб - на початку 15 століття. Дещо пізніше це все пофарбували.
Гріб.
Вівтар Собору походить з 1697 року, складається з фігурок святих. При тьмяному світлі вітражів виглядає дуже ефектно. Під час мого розглядання деталей проходила екскурсія (вірніше, уже сиділа на кріслах), і тут екскурсовод починає розказувати про григоріанські хорали. Я ж не дуже вслухався, що він там каже, але потім було просто чудо: цей екскурсовод починає на всю горлянку співати ці латинські катехитичні псалми голосом готики. Ви уявляєте, що таке десь може бути? Це практично та сама Енігма, тільки вживу й на звичайній екскурсії. Якщо б я викурив перед цим трави, то недовго було б почути дзвони Квазімодо і єретичні благальні письки юродивих. Одначе його всього не було, залишалася просто офігенна мелодика в домішку до акустики.
Вівтар та шматки екскурсії. Шкода, що фотки не передають звук.
Повернемося тепер до протилежної частини храму. Там знаходиться ренесансний камінь для хрещення (Taufstein). Його виготовив в 1587 році Х.Фрідеман, а в 1585-1587 році зробили 18-метрову надбудову. Сам вигляд надбудови дещо нагадує Хрещенську церкву ранньохристиянського періоду. Цей тауштайн дозволяє пояснити, що значить обряд хрещення: зв’язок між небом та землею. На фотках не видно, але місце, в яке упирається верхів’я надбудови, являє собою зображення Бога в хмарах.
Купель для хрещення.
Із прехорошим декоруванням основи.
Оскільки довкола входу ведуться ремонтні роботи, розпитати німецьконесоображаючих робітників, де вхід до сусідньої церкви св. Северина, виявилося неможливим. Довелося вишукувати самостійно.
Ця церква теж не повинна бути обділена увагою. Її готичне походження датується 1280-1400 роком (довго будували, що тут скажеш). Інтер’єри не зазнали значних змін і добре дожили до нашого часу. Всередині церкви є роздаткові картки й описи кожного елементу. Власне, звідти я й знаю, що де і з якого року :)
Як і сусідній Дом, у св. Северина є хрестильна кам’яна посудина 1467 року з 15-метровою надбудовою. Призначення - те саме, що й в Соборі.
Усередині.
У боковому нефі розміщується саркофаг св. Северина (Severus-Grabtumba) з зображенням мученика, дружини й доньки. З 839 року (та це більше ніж тисячоліття) у церкві зберігаються реліквії цієї сім’ї. Ноги святого помістили у високий гріб, розписаний в 1360 році (не видно крізь дірки нічого там). По боках тумби, в рельєфах, зображено сценки із життя святого. Кришка поверх гробу - це всього лиш копія, а оригінал знаходиться в ста метрах - на вівтарі. Мало хто про це здогадається. Треба ж читати картку до кінця, там все написано.
Гріб Северина.
Кришка.
Справжня автентична кришка на вівтарі.
Орган храму - з 1714 року. Зверху його вінчають патрони церковної музики - король Давид та св. Сесилія.
Вид на органну частину.
Вівтар храму - з 1670 року, з п’ятьма змінними полотнами (Kreuzigung, Auferstehung, Aussendung, Heiliger Geist und Dreifaltigkeit, Taufe Jesu).
Вівтар.
Далі можна знову спуститися до Соборної площі, де не важко буде відшукати нарядні будиночки. Одним з ним є парадний і чепурний «До високої лілії» (Zur Hoher Lilie), відбудований ще в 1538 році. Пам’ятаєте, я казав вам про стиль найменування будинків «До...». Ось в Ерфурті буде вам багато підтверджень цього.
До високої лілії - найкращий з-поміж сусідніх.
Уночі так не здається.
Поруч зовсім непримітна ще одна історична будівля - сарай для зберігання вайди (Weidspeicher). Вайда - це вам не байда якась, а рослина, з якої впродовж тривалого часу в Тюрінгії добували стійкий синій барвник. У 19 столітті винайшли синтетичний індиго, тому від вайди лишилися тільки спогади.
Зелений будинок - вайдахаус.
Сусіди - теж не ликом шиті.
З іншої сторони площі видніється будівля суду - споруда відносно молода (всього якихось 100 років).
Суд, а десь поруч - і міліція поліція.
Зрештою, на цьому можна більше на площі не затримуватися (я там пив пиво на бардюрному камені, а перед цим уночі лежав пупцем донизу, щоб гарно фотографувалося), а крокувати далі.
Аби вже зробити повний шлюс з цією частиною Ерфурта, потрібно ще піднятися до цитаделі й порозглядати, що там. Підйом не дуже крутий, але по спеці - відчутний. Військова фортеця Петерсбург (Zitadelle Petersberg) - одна з добре збережених в Німеччині (цьому Ерфурту явно пощастило з пам’ятками). На території збереглися практично всі будівлі, добре збережені бастіони, які мають свої герби й імена. Де ви ще таке побачите?! І тут нарешті я знайшов для своїх льорнет герсу, гарну таку. Але про це - в іншій розповіді.
До Петерсбурга (майже Петербург) веде красивий барочний портал з левами. Сестрі Юлі sestra_yuliya - привіт!
Герб з левами над входом.
Бастіон Леонард.
Бастіон Кілліан.
На території стоять військові реквізити.
Стоять запустілі казарми.
Із фортеці відкривається панорама на місто, але не дуже ефектна. Особливо коли сонце світить в лице. Але щось можна роздивитися.
---------------------------------------------------------------------------------------------
Вам сумно, що перша частина так швидко закінчилася? Нічого, ось продовження.
