Вчимо архітектуру: Готика
Натрапив випадково на цікавий і доступний матеріал про готику та готичність. Воно ніби й підходить до загальної тематики льорнети, але я не планував розглядати стилі і давати їм оцінку. Це дуже складно і вимагає широкої географічної бази, щоб виділити з веремії та мішанини чисті сліди класицизму чи неоромантизму. Про готику - вже доведеться адаптувати текст і подати, оскільки багато термінології (подекуди виключно готичної) було розглянути раніше.
Отож, Заратустра включає друкарську машинку і переповідає про готику у вигляді завершального й підсумкового поста.
Собор Святого Михаїла і Святої Гудули (1226). Брюсель.
Власне, термін «готика» пішов від давньоримської назви варварських племен, які часто робили набіги з півночі. Саме це слово з часом прибилося в різні мови: gothique (фр.), gotisch (нім.), gotico (італ.)., gotthus (лат.), gothos (грец.).
Знову термін «готика» з’явився в літературі італійського Відродження з перекрученням умираючої латини. А середньовічну архітектуру тоді називали іншим терміном - tedesca, що означало «німецька». Пізніше готика стала глузливим найменням для всього варварського, примітивного, архаїчного. Згідно з легендою, вперше термін «готика» вжив Рафаель, коли доповідав папі Льву Х про будівництво собору Св. Петра. Художник не підозрював, що дав назву найвеличнішому зі стилів.
Якщо символом романської архітектури був замок і меч, то готика - це собор і хрест. Відчуваєте антитезу?
У ХІІ столітті від реальної небезпеки європейця захищали міцні стіни, а від небезпеки Страшного Суду - священик.
Місце народження нового стилю - Париж. Тут в 1136-1140 роках під керівництвом аббата Сугерія були споруджені два прольоти головного нефу церкви аббатства Сен-Дені.
Будівництво готичного храму - це задача для цілого покоління. Собор Паризької Богоматері, який було закладено в 1163 році, будувався більше 200 років, Римський собор будувався з 1121 року до початку XIV століття, Міланський - до XIX століття.
Як і романське мистецтво, готика знаходилася під дуже сильним впливом церкви і була покликана втілювати в символічних та алегоричних образах церковну догматику. Але готичне мистецтво розвивалося в нових умовах, основними з яких були посилення міста та новий тип готичної архітектури - міський собор, спрямований шпилем угору, зі стрільчастими арками, контрфорсами та аркбутанами.
Досконалість форм храму Божого на землі повинна була символізувати небесну гармонію. Для досягнення цієї цілі на допомогу було покликано декоративне оздоблення: статуї, рельєфи, вітражі. Працюючи на цю ідею, готика винайшла конструкцію, яка подолала важку грубість каменю. Камінь як матеріал було виведено на рівень нематеріальності. Важкий і твердий, він перетворювався в витончені мережива різьби.
На відміну від масивних та приземлених будівель романського типу, готичні споруди здаються витонченими та небесними. Це враження підкреслюється високими ажурними баштами зі шпилями та надміром декоративних деталей ( крабби, хрестоцвіти). Каркасна конструкція готичних соборів розприділяла навантаження вже по-іншому, ніж це було в романських храмах. Важке романське склепіння змінилося нервюрним хрестовим, яке опиралося не на стіни, а на арки та виступаючі ребра - нервюри, які, в свою чергу, передавали навантаження каркасу зі стовбів чи колон. Це дозволило зменшити вагу стін та перекриття, збільшити площу та висоту будівлі, а також розмір та кількість вікон. Готичні церкви стали більш просторими та світлими.
Простір між кістками каркасу міг бути засклений або заповнений скульптурами. Кам’яна частина верхньої площини вікон відповідала загальній тенденції готики, стаючи все більш легкою та павутинопобідною. Ажурна кам’яна робота - ще одна характерна риса готичного стилю - з часом набула замислуватих орнаментів, нервюри теж з часом почали сполучатися в більш замислуваті сплетіння. Готичний період дав поштовх для розквіту скульптури: вивільнений простір соборів представляв необмежені можливості для ровзитку більш реалістичного мистецтва, і окремі фігури, висічені в повному об’ємі, замінили пануючі до сих пір рельєфні композиції, фігури котрих лише частково виступали зі стін.
Художній секрет готичної архітектури в тому, що її зорова конструкція не співпадає з реальністю. Важке склепіння здається хмарно-повітряним, а ряди утримуючих колон, прямують угору з грацією очеретяних стебел, не даючи можливості зорієнтуватися, зрозуміти логіку конструкції, осягнути масштаби. Здається, що ґрунт тікає з-під ніг, а сам ти разом з нефом-кораблем пливеш в безкінечні світи.
Ключовий момент готичної архітектури - світло, яке вічно ллється з вікон. Божественне світло - символ просвітлення та мудрості, тому готика - це зоряний час вітражів.
Готика - перший загальноєвропейський стиль. За яскравістю та парадоксальністю її можна співставити хіба що з бароко. У ХХ столітті готика стає інтернаціональним епітетом: усе видовжене, загострене, спрямоване вгору сприймається як готичне.
Таке стремління вгору було зумовлене великою щільністю забудови міст-фортець. Площа маленька, а виділити культову споруду необхідно. Ось і тяглися вгору. Окрім того, при великій кількості народу потрібно було забезпечити великий об’єм повітря, інакше можна було задихнутися (антисанітарну готичну Європу часто косили епідемії та чумні зарази).
Також виражальним елементом готичного храму є гротескні скульптури людей, чудовищ та монстрів. Навіть у наш час таке тісне сусідство божественно та приземленого дещо бентежить. Позиція середньовічної церкви була досить неоднозначна в цьому питанні. Бенедиктинці притримувалися тої думки, що будівля готичного собору - це всесвіт в мініатюрі, а тому він повинен уміщувати в собі зображення не тільки всього існуючого на землі, але й всього того, що тільки може уявити собі людина.
Поки церковники сперечалися, невідомі каменярі ліпили химер і гаргулій. Думки та почуття вони перетворювали в камінь, а може, просто потішалися. Ми цього ніколи не дізнаємося. Судячи за все, в їх творіннях втілилися не тільки християнські, але й більш древні язичницькі вірування людей в добрих і злих духів, які населяють Небо і Землю.