Франції я чекала з особливим трепетом. Мене манила ця країна не своїми вежами і винами, не сиром чи, такими модними нині, макарунами, та навіть не мовою... Просто так трапляється, що тебе кудись тягне і ти не можеш нічого з собою зробити. З Барселони я їхала автобусом до Тулузи, де мене зголосився зустріти один каучсьорфер, що живе на відбудованій ( Read more... )

На автобусній зупинці познайомилась з водієм автобусу, котрий, убачивши в мені слов"янські риси, одразу заговорив російською. Сам він виявився болгарином і ми досить гарно поговорили. Сказав, що його в Іспанії приваблює лиш Сонце і, подивившись пильно на мене, додав, що Мадрид, мовляв, мені не сподобається. Краще, каже, вже одразу в Толедо їхати. ( Read more... )

Ще на автовокзалі в Лісабоні я почула дуже схожу мову. Прислухалась та не могла зрозуміти, що то саме за говір. По приїзду в Севілью двоє хлопців допомогли мені дістати мій наплічник з автобусу і виявилось, що мова то чеська, а Марек і Якуб не бронювали хостелу заздалегідь. Розговорились і вирішили заселятись в один і той же хостел. Я обрала свій ( Read more... )

Все вже позаду : довга колотнеча з візою, відкладання перельоту, сварки з батьком, пакування рюкзака, прощання з друзями - все. 10 липня 2013 року, 5 ранку. Я прокидаюсь від болю у вусі, не можу рухати головою. Літак за 5 годин. Що робити? Лікарня, антибіотики, додому за сумкою, в аеропорт, паспортний контроль, очікування, літак , посадка, зміна ( Read more... )

Всім привіт. Мене звати Івона і я подорожую.Моя історія почалась досить давно ( це так, щоб ввести в курс справи), а саме, напевно, коли мені було 1,5 рочки і ми вперше поїхали подорожувати. Здається саме тоді я підхопила те, що називають travel bug. З батьками ми об'їхали чимало : спершу два круїзи навколо Європи, а тоді життя в Лівії і Нігерії ( ( Read more... )