Франція. Частина 1.
Франції я чекала з особливим трепетом. Мене манила ця країна не своїми вежами і винами, не сиром чи, такими модними нині, макарунами, та навіть не мовою... Просто так трапляється, що тебе кудись тягне і ти не можеш нічого з собою зробити. З Барселони я їхала автобусом до Тулузи, де мене зголосився зустріти один каучсьорфер, що живе на відбудованій 200-річній фермі за кілометрів 40 від міста. Разом зі мною там мало жити ще двоє дівчат. Вони з австралійкою Клер зустріли мене на автобусній зупинці і ми вирушили на ферму. Дуже затишний будиночок, де першого ж вечора ми влаштували барбек"ю.
Наступного дня вранці ми зустріли Лізу (ще одну австралійку) в аеропорту і поїхали в місто на "екскурсію" і обід в місцевому ресторані.
До речі, Клер за освітою художник, а Ліза - циркач, котрий мріє об"їхати Австралію зі своїм вуличним театром) От такі чудові дівчата. Там ми також завітали в церкву і я вперше оцінила переваги цього місця, де я, нарешті, змогла посидіти в тиші і спокої та подумати, до того ж там прохолодно. Повертались додому неймовірно змучені, адже стояла спека. На вечір була запланована поїздка на ферму за персиками та, звісно, барбек"ю. Так і сталось) На ферму, щоправда, поїхали лише ми вдвох, а дівчата залишились відпочивати, бо Ліз довелось провести минулу ніч в аеропорту, а Клер була просто виснажена. Та і персиків мені хотілось найбільше)
Виявивши, що в мене камера ж водостійка було вирішено робити заплив)
А потім була довгоочікувана вечеря і фільм. Зазвичай каучсьорфінг був дуже хорошим досвідом для мене, та цього разу чудак трапився дивний, а вірніше ми просто не зійшлись характерами. В подорожі я втомлювалась щодня просто неймовірно, а тому відключалась близько десятої незалежно від обставин. Наш же хост вимагав, щоб ми сиділи й базікали з ним до першої-другої ночі. Та і взагалі сприймав нас як розвагу для себе. Але не будемо про це) Ось вам краще вечеря)
Вже наступного дня було прийнято рішення, котре змінило хід моєї подорожі радикальніше, ніж я могла собі уявити. Справа в тім, що ми з Клер мали їхати разом до Бордо, але нічого цікавого, ані хостелів чи каучів ми там не знайшли і виявилось, що у неї в записнику є невеличка інструкція про те, як дістатись якоїсь комуни десь на кордоні з Іспанією. Ми не знали що це, та й поки це залишалось просто ідеєю. А тим часом було вирішено їхати на пікнік до селища неподалік, яке обіцяло бути просто чудовим. Що ж, поїхали)
Спершу, звісно, запасаємось провіантом на місцевому ринку :
Дорога була неймовірно мальовничою і наштовхувала на роздуми) Франція все більше закохувала мене в себе і ніяк не покидало відчуття, що я тут не просто так.
Того ж таки вечора була прощальна вечеря. Вирішено стопити до комуни) Планування, мапи, вечеря, прощання і в путь. Невідомо що там, попереду, та цікавість розриває. Неможливо дочекатись ранку!
Вже наступного дня о 6 ранку ми вирушили у зовсім іншу подорож, а поки проглядаємо солодкі сни і готуємось морально до наступних пригод)
Наступного дня вранці ми зустріли Лізу (ще одну австралійку) в аеропорту і поїхали в місто на "екскурсію" і обід в місцевому ресторані.
До речі, Клер за освітою художник, а Ліза - циркач, котрий мріє об"їхати Австралію зі своїм вуличним театром) От такі чудові дівчата. Там ми також завітали в церкву і я вперше оцінила переваги цього місця, де я, нарешті, змогла посидіти в тиші і спокої та подумати, до того ж там прохолодно. Повертались додому неймовірно змучені, адже стояла спека. На вечір була запланована поїздка на ферму за персиками та, звісно, барбек"ю. Так і сталось) На ферму, щоправда, поїхали лише ми вдвох, а дівчата залишились відпочивати, бо Ліз довелось провести минулу ніч в аеропорту, а Клер була просто виснажена. Та і персиків мені хотілось найбільше)
Виявивши, що в мене камера ж водостійка було вирішено робити заплив)
А потім була довгоочікувана вечеря і фільм. Зазвичай каучсьорфінг був дуже хорошим досвідом для мене, та цього разу чудак трапився дивний, а вірніше ми просто не зійшлись характерами. В подорожі я втомлювалась щодня просто неймовірно, а тому відключалась близько десятої незалежно від обставин. Наш же хост вимагав, щоб ми сиділи й базікали з ним до першої-другої ночі. Та і взагалі сприймав нас як розвагу для себе. Але не будемо про це) Ось вам краще вечеря)
Вже наступного дня було прийнято рішення, котре змінило хід моєї подорожі радикальніше, ніж я могла собі уявити. Справа в тім, що ми з Клер мали їхати разом до Бордо, але нічого цікавого, ані хостелів чи каучів ми там не знайшли і виявилось, що у неї в записнику є невеличка інструкція про те, як дістатись якоїсь комуни десь на кордоні з Іспанією. Ми не знали що це, та й поки це залишалось просто ідеєю. А тим часом було вирішено їхати на пікнік до селища неподалік, яке обіцяло бути просто чудовим. Що ж, поїхали)
Спершу, звісно, запасаємось провіантом на місцевому ринку :
Дорога була неймовірно мальовничою і наштовхувала на роздуми) Франція все більше закохувала мене в себе і ніяк не покидало відчуття, що я тут не просто так.
Того ж таки вечора була прощальна вечеря. Вирішено стопити до комуни) Планування, мапи, вечеря, прощання і в путь. Невідомо що там, попереду, та цікавість розриває. Неможливо дочекатись ранку!
Вже наступного дня о 6 ранку ми вирушили у зовсім іншу подорож, а поки проглядаємо солодкі сни і готуємось морально до наступних пригод)