王维 - 桃源行 (718)
СТАРА літературна мова Китаю, вень янь (文言), своєю побудовою передбачає поезію димчасту, захмарену, розфокусовану. На Заході до схожих структур прийшли десь у другій половині ХІХ століття. Езра Паунд, який глибоко вивчав китайських класиків, свого часу був вражений, коли зустрів засоби, притаманні тогочасним французьким символістам, у творах Ван Вея, віршописця VIII століття.
Непересічний навіть на тлі своїх сучасників (а це танська доба, золотий вік китайської поезії), чань-буддист Ван Вей достоту володів тим туманним аспектом ієрогліфіки, який робить ідеограми суцвіттями ймовірностей: зсув уваги, кліп ока, новий фокус, будь-яка нова ітерація створюють свіже прочитання, не менш темне за попереднє: «тьмяне пізнавай через тьмяніше» (герметична максима). Вражений таким ступенем поетичної свободи й знічений недосконалістю всіх спроб перекладу, Паунд казав про поезію «Пісня персикового джерела», складену Ван Веєм у віці 19 років: «персиковий цвіт неперекладної поеми».
Et in Shambhala ego. Кадр з фільму Sky Captain and the World of Tomorrow (2004).
Ця неперекладна поема, власне, є переспівом прозаїчної оповіді Тао Юаньміна (365-427), яка своєю чергою цікава тим, що, можливо, саме в ній полягає джерело пізніших легенд про Шамбалу, або її дзеркальну протилежність, Аґарту ― заховане у таємничій полонині (чи навіть під землею) поселення, де мешкають істоти, що вийшли за межі людської свідомості й тілесності. Згодом виникло безліч варіацій сюжету про мандрівника, що забрів до країни небожителів ― байку переповідали середньовічні хронікери, єзуїти, російські місіонери, літератори Сент-Ів д'Альвейдр, Луї Жаколіо, Фердинанд Оссендовський та інші. На тлі цієї історії юний Ван Вей і створив свою чималеньку, як за китайськими мірками, поему. Українською вона досі не перекладалася, російський переклад десь існує, але мені не траплявся. Застережуся, що мій підрядковик є дуже блідою подобою оригіналу, Езра Паунд-бо цілковито мав рацію ― двигунець індоєвропейських мов достеменно відрендерити таку поезію принципово нездатен.
桃源行
渔舟逐水爱山春，两岸桃花夹古津。
坐看红树不知远，行尽青溪不见人。
山口潜行始隈隩，山开旷望旋平陆。
遥看一处攒云树，近入千家散花竹。
樵客初传汉姓名，居人未改秦衣服。
居人共住武陵源，还从物外起田园。
月明松下房栊静，日出云中鸡犬喧。
惊闻俗客争来集，竞引还家问都邑。
平明闾巷扫花开，薄暮渔樵乘水入。
初因避地去人间，及至成仙遂不还。
峡里谁知有人事，世中遥望空云山。
不疑灵境难闻见，尘心未尽思乡县。
出洞无论隔山水，辞家终拟长游衍。
自谓经过旧不迷，安知峰壑今来变。
当时只记入山深，青溪几曲到云林。
春来遍是桃花水，不辨仙源何处寻。
Ван Хуей. Персиковий цвіт, рибальський човен (кінець XVII ст.)
Подорож персикового джерела / Пісня персикового джерела
Рибацький човник плив за течією до жаданих гір,
Обабіч берегів персиковий цвіт затиснув стародавню переправу.
Сидів, дивився на зачервонені дерева, не знаючи, чи далеко заплив,
Досягнув кінця блакитного гірського струменя, не зустрівши нікого.
Протиснувся крізь розщілину, добувся початку потаємного проходу,
Гора відкрила безмірний мальовничий вихор плаского плато.
Вдалині побачив місце, де скупчувалися хмари та дерева,
Неподалік у тисячі осель упліталися квіти та бамбук.
Чужоземець, що збирав дрова, назвався ім'ям доби Хань,
На мешканцях незмінений одяг ціньських часів.
Поселяни спільно живуть над Джерелом Забуття
Та окремо від світу здіймають лани та сади.
Місячне сяйво спочиває на шибках під покровом сосен,
Сонце зрина межи хмар, півні й собаки вчиняють галас.
Розбурхані чуткою про гостя з марнотного світу, всі поквапом збираються,
Навперейми запрошують на гостини, усе село засипає питаннями.
День розвидняється, вулиці підмітають од пелюсток,
У рідких сутінках рибалки й збирачі хмизу надходять повз водами.
Відначально, взявши метою знайти місце схову, покинули світ людей,
Досягли перетворення на небожителів, навіщо повертатися...
У розщілині ніхто не знав, що діється ззовні,
Століттями споглядали лиш обшир далеких гір та хмар.
Не підозрюючи, як важко розвідати й уздріти божественні рубежі,
Тлінне серце без упину тужить за рідним повітом.
Вирушивши з печери, все ж намагався відрізнити краєвид,
Насамкінець, розпрощавшись із родиною, намірився пуститись у довгу мандрівку.
Був певний, що після минулої подорожі не заблукає,
Хто ж відав, що верховини та яри тепер змінилися...
Тоді, поклавшись на самі прикмети, увійшов у глибину гір,
Але голубий струмінь повсякчас заводив до хмаристого лісу.
Прийшла весна, всюди заквітчана персиком вода,
Й ніяк не розрізниш, де шукати те безсмертне джерело...
Очевидно, що у цій ранній версії легенди мова йде не про чарівну країну, а про утопічну комуну, групу людей, що в буремну епоху зреклися світу й провели півтисячоліття у самовдосконаленні. Якщо ця історія справді лягла в основу легенд про Шамбалу, залишається тільки дивуватися, якого тривалого резонансу може зажити грамотно побудована утопічна громада.
Непересічний навіть на тлі своїх сучасників (а це танська доба, золотий вік китайської поезії), чань-буддист Ван Вей достоту володів тим туманним аспектом ієрогліфіки, який робить ідеограми суцвіттями ймовірностей: зсув уваги, кліп ока, новий фокус, будь-яка нова ітерація створюють свіже прочитання, не менш темне за попереднє: «тьмяне пізнавай через тьмяніше» (герметична максима). Вражений таким ступенем поетичної свободи й знічений недосконалістю всіх спроб перекладу, Паунд казав про поезію «Пісня персикового джерела», складену Ван Веєм у віці 19 років: «персиковий цвіт неперекладної поеми».
Et in Shambhala ego. Кадр з фільму Sky Captain and the World of Tomorrow (2004).
Ця неперекладна поема, власне, є переспівом прозаїчної оповіді Тао Юаньміна (365-427), яка своєю чергою цікава тим, що, можливо, саме в ній полягає джерело пізніших легенд про Шамбалу, або її дзеркальну протилежність, Аґарту ― заховане у таємничій полонині (чи навіть під землею) поселення, де мешкають істоти, що вийшли за межі людської свідомості й тілесності. Згодом виникло безліч варіацій сюжету про мандрівника, що забрів до країни небожителів ― байку переповідали середньовічні хронікери, єзуїти, російські місіонери, літератори Сент-Ів д'Альвейдр, Луї Жаколіо, Фердинанд Оссендовський та інші. На тлі цієї історії юний Ван Вей і створив свою чималеньку, як за китайськими мірками, поему. Українською вона досі не перекладалася, російський переклад десь існує, але мені не траплявся. Застережуся, що мій підрядковик є дуже блідою подобою оригіналу, Езра Паунд-бо цілковито мав рацію ― двигунець індоєвропейських мов достеменно відрендерити таку поезію принципово нездатен.
桃源行
渔舟逐水爱山春，两岸桃花夹古津。
坐看红树不知远，行尽青溪不见人。
山口潜行始隈隩，山开旷望旋平陆。
遥看一处攒云树，近入千家散花竹。
樵客初传汉姓名，居人未改秦衣服。
居人共住武陵源，还从物外起田园。
月明松下房栊静，日出云中鸡犬喧。
惊闻俗客争来集，竞引还家问都邑。
平明闾巷扫花开，薄暮渔樵乘水入。
初因避地去人间，及至成仙遂不还。
峡里谁知有人事，世中遥望空云山。
不疑灵境难闻见，尘心未尽思乡县。
出洞无论隔山水，辞家终拟长游衍。
自谓经过旧不迷，安知峰壑今来变。
当时只记入山深，青溪几曲到云林。
春来遍是桃花水，不辨仙源何处寻。
Ван Хуей. Персиковий цвіт, рибальський човен (кінець XVII ст.)
Подорож персикового джерела / Пісня персикового джерела
Рибацький човник плив за течією до жаданих гір,
Обабіч берегів персиковий цвіт затиснув стародавню переправу.
Сидів, дивився на зачервонені дерева, не знаючи, чи далеко заплив,
Досягнув кінця блакитного гірського струменя, не зустрівши нікого.
Протиснувся крізь розщілину, добувся початку потаємного проходу,
Гора відкрила безмірний мальовничий вихор плаского плато.
Вдалині побачив місце, де скупчувалися хмари та дерева,
Неподалік у тисячі осель упліталися квіти та бамбук.
Чужоземець, що збирав дрова, назвався ім'ям доби Хань,
На мешканцях незмінений одяг ціньських часів.
Поселяни спільно живуть над Джерелом Забуття
Та окремо від світу здіймають лани та сади.
Місячне сяйво спочиває на шибках під покровом сосен,
Сонце зрина межи хмар, півні й собаки вчиняють галас.
Розбурхані чуткою про гостя з марнотного світу, всі поквапом збираються,
Навперейми запрошують на гостини, усе село засипає питаннями.
День розвидняється, вулиці підмітають од пелюсток,
У рідких сутінках рибалки й збирачі хмизу надходять повз водами.
Відначально, взявши метою знайти місце схову, покинули світ людей,
Досягли перетворення на небожителів, навіщо повертатися...
У розщілині ніхто не знав, що діється ззовні,
Століттями споглядали лиш обшир далеких гір та хмар.
Не підозрюючи, як важко розвідати й уздріти божественні рубежі,
Тлінне серце без упину тужить за рідним повітом.
Вирушивши з печери, все ж намагався відрізнити краєвид,
Насамкінець, розпрощавшись із родиною, намірився пуститись у довгу мандрівку.
Був певний, що після минулої подорожі не заблукає,
Хто ж відав, що верховини та яри тепер змінилися...
Тоді, поклавшись на самі прикмети, увійшов у глибину гір,
Але голубий струмінь повсякчас заводив до хмаристого лісу.
Прийшла весна, всюди заквітчана персиком вода,
Й ніяк не розрізниш, де шукати те безсмертне джерело...
Очевидно, що у цій ранній версії легенди мова йде не про чарівну країну, а про утопічну комуну, групу людей, що в буремну епоху зреклися світу й провели півтисячоліття у самовдосконаленні. Якщо ця історія справді лягла в основу легенд про Шамбалу, залишається тільки дивуватися, якого тривалого резонансу може зажити грамотно побудована утопічна громада.