(no subject)
«ГРЕКИ з їхнім першокласним математичним та науковим розумом зробили чималі відкриття у механіці та інших прикладних науках, але так і не здійснили, маючи для того усі можливості, той вагомий крок, що його зробила західна людина на початку сучасного періоду, перетнувши міст між теорією й практикою, застосувавши знання в оперативних цілях. Чому так сталося? Насправді це було питання волі. По суті, греки не воліли діяти. Вони вважали дію ницою й механічною, бачили у ній деградацію єдиного заняття, вартого людської гідності, ― чистого раціонального та філософського розмірковування. Середні віки продовжили плекати це відношення, поклавши, що теологія є вінцем філософії й що справжньою метою людини є споглядання; будь-яке бажання діяти походить від диявола.
Щоб оживити створений Прометеєм бронзовий прототип людини, ― пояснює Афіна, ― потрібно дістати небесний вогонь. П'єро ді Козімо. Міф про Прометея (1515). Фрагмент.
Не торкаючись питання, чи могла ренесансна магія привести до правдиво наукових процедур, справжнім здобутком ренесансного мага стосовно модерного періоду (принаймні, на мій погляд) було те, що він змінив волю. Тепер для людини стало почесно й важливо діяти; напруження людиною, цим великим дивом природи, своїх сил, стало релігіозним та угодним Богові. Саме у цій базовій психологічній переорієнтації, ані грецькій, ані середньовічній за своїм духом, була уся різниця та окремішність».
Frances Yates. Giordano Bruno and the Hermetic Tradition. ― London, 1964, p. 155-156.
Звідси, до речі, стає зрозумілим, чому з праць Герона Александрійського не могла розвинутись на початку Середньовіччя цивілізація парових двигунів, як це змальовують деякі стімпанкові фантазії. Винаходи Герона були для тогочасної людини курйозами, як для нас курйозами досі залишаються деякі винаходи Тесли. Насправді свої плюси мають обидва світогляди, й античний, і ренесансний. Цікаво було б зробити у рамках утопічного експерименту корпорацію споглядальників та корпорацію техномагів, і змусити ці моделі конкурувати та співробітничати.
Щоб оживити створений Прометеєм бронзовий прототип людини, ― пояснює Афіна, ― потрібно дістати небесний вогонь. П'єро ді Козімо. Міф про Прометея (1515). Фрагмент.
Не торкаючись питання, чи могла ренесансна магія привести до правдиво наукових процедур, справжнім здобутком ренесансного мага стосовно модерного періоду (принаймні, на мій погляд) було те, що він змінив волю. Тепер для людини стало почесно й важливо діяти; напруження людиною, цим великим дивом природи, своїх сил, стало релігіозним та угодним Богові. Саме у цій базовій психологічній переорієнтації, ані грецькій, ані середньовічній за своїм духом, була уся різниця та окремішність».
Frances Yates. Giordano Bruno and the Hermetic Tradition. ― London, 1964, p. 155-156.
Звідси, до речі, стає зрозумілим, чому з праць Герона Александрійського не могла розвинутись на початку Середньовіччя цивілізація парових двигунів, як це змальовують деякі стімпанкові фантазії. Винаходи Герона були для тогочасної людини курйозами, як для нас курйозами досі залишаються деякі винаходи Тесли. Насправді свої плюси мають обидва світогляди, й античний, і ренесансний. Цікаво було б зробити у рамках утопічного експерименту корпорацію споглядальників та корпорацію техномагів, і змусити ці моделі конкурувати та співробітничати.