(no subject)
АЛХЕМІЧНІ сонети маркіза Массіміліано Паломбара (автора славетних Магічних Дверей у Римі), що їх люб'язно розшарив у своєму блозі Гліб Бутузов:
La pietra non è pietra e pur è pietra
E si trova nel mar che non è mare
E ivi nota, e pur non sa notare
E l’uom la segue, e pur da lei s’arretra.
È negra e pur è bianca, e bella e tetra
Si trova e pur non trovasi a comprare
E ben ch’è vile è tra le cose care
Essendo un Ciel che sol dal Ciel s’impetra.
Чорний чоловік повстає з драговини. Четверта парабола з манускрипту Соломона Трисмосіна Splendor Solis (близько 1535). Фрагмент.
Ognuno n’ha, nessuno la possiede;
Da noi sta lungi, e pur ci sta vicina
E l’occhio l’ha davanti e non la vede.
Sta sopra un colle, e quel non è collina,
Vive in un monte e in quello non risiede;
Fortunato è colui che l’indovina.
* * *
Da noi l’ignoto Chao de’ Sapienti
Nascer con Occhi mille ognor si vede
Nell’Oriente, il volgo e pur noi crede
Figlio del Sol, Signor degl’elementi.
Soave è a’ Sofi, e spira aure fetenti,
Di nebbia il volto, ed ha di vento il piede,
È ghiaccio, e al foco di calor precede,
È tossico e tien vivi i morienti.
È semplice e composto, è uno e trino,
È vile e prezioso, e piomba in fondo
Poiché al’Empireo Ciclo erse il cammino.
È nero, è mischio, è bianco, è ribicondo
È corpo informe, è spirito almo e divino;
Nulla il daresti, ed ha nel ventre un Mondo.
Там само ― дуже вдалий український переклад юзера Diomed:
Не камінь ― камінь, й прецінь камінь завше,
Обліг у морі, що лиш зветься морем;
Його незрячим окидають зором;
Втікають пріч, за ним притьма погнавшись.
Його надбаєш всяк, лиш не придбавши.
Він ― чернь, а білий; красний і потворний.
Хоч гидь, первує серед благ виборних;
Твердь, змінена у камінь Сонцем нашим.
Всім даний, та ніхто над ним не владний.
Відсіль далеко й поряд одночасно;
Перед очима ― недосяжний згляду.
Суть на горбку, який не пагорб, власне;
Живе у горах, що й не гори жадні.
І хто знайде його ― довіку щасний.
* * *
Незнаний Хаос Мудреців, на Сході,
Тисячоокий, здавну був сповитий,
Як віримо в те ми і посполиті,
Син Сонця, чотирьох стихій Володар.
Його сопух ― для Майстра осолода;
Утроба ― хмари, ноги ― буйний вітер;
Він лід, перед вогнем явленний світу.
Їдь, що живим і мертвим верховодить.
Простий, складний, один і триєдиний;
І скарб і тлінь; на дно воліє впасти,
Лишень до Емпіреїв стрімко злине.
Він чорний, красний, білий, червонястий;
Дух животворний і безформна глина.
Для всіх пустий, хоч Мир посів як власність.
La pietra non è pietra e pur è pietra
E si trova nel mar che non è mare
E ivi nota, e pur non sa notare
E l’uom la segue, e pur da lei s’arretra.
È negra e pur è bianca, e bella e tetra
Si trova e pur non trovasi a comprare
E ben ch’è vile è tra le cose care
Essendo un Ciel che sol dal Ciel s’impetra.
Чорний чоловік повстає з драговини. Четверта парабола з манускрипту Соломона Трисмосіна Splendor Solis (близько 1535). Фрагмент.
Ognuno n’ha, nessuno la possiede;
Da noi sta lungi, e pur ci sta vicina
E l’occhio l’ha davanti e non la vede.
Sta sopra un colle, e quel non è collina,
Vive in un monte e in quello non risiede;
Fortunato è colui che l’indovina.
* * *
Da noi l’ignoto Chao de’ Sapienti
Nascer con Occhi mille ognor si vede
Nell’Oriente, il volgo e pur noi crede
Figlio del Sol, Signor degl’elementi.
Soave è a’ Sofi, e spira aure fetenti,
Di nebbia il volto, ed ha di vento il piede,
È ghiaccio, e al foco di calor precede,
È tossico e tien vivi i morienti.
È semplice e composto, è uno e trino,
È vile e prezioso, e piomba in fondo
Poiché al’Empireo Ciclo erse il cammino.
È nero, è mischio, è bianco, è ribicondo
È corpo informe, è spirito almo e divino;
Nulla il daresti, ed ha nel ventre un Mondo.
Там само ― дуже вдалий український переклад юзера Diomed:
Не камінь ― камінь, й прецінь камінь завше,
Обліг у морі, що лиш зветься морем;
Його незрячим окидають зором;
Втікають пріч, за ним притьма погнавшись.
Його надбаєш всяк, лиш не придбавши.
Він ― чернь, а білий; красний і потворний.
Хоч гидь, первує серед благ виборних;
Твердь, змінена у камінь Сонцем нашим.
Всім даний, та ніхто над ним не владний.
Відсіль далеко й поряд одночасно;
Перед очима ― недосяжний згляду.
Суть на горбку, який не пагорб, власне;
Живе у горах, що й не гори жадні.
І хто знайде його ― довіку щасний.
* * *
Незнаний Хаос Мудреців, на Сході,
Тисячоокий, здавну був сповитий,
Як віримо в те ми і посполиті,
Син Сонця, чотирьох стихій Володар.
Його сопух ― для Майстра осолода;
Утроба ― хмари, ноги ― буйний вітер;
Він лід, перед вогнем явленний світу.
Їдь, що живим і мертвим верховодить.
Простий, складний, один і триєдиний;
І скарб і тлінь; на дно воліє впасти,
Лишень до Емпіреїв стрімко злине.
Він чорний, красний, білий, червонястий;
Дух животворний і безформна глина.
Для всіх пустий, хоч Мир посів як власність.