Моцарт, пишучи ці ноти, точно знав, що люди їх візьмуть. А коли слухаєш, як ті ноти грають у людському голосі - аж дивуєшся, звідки була така впевненість.
У постановці Бергмана - підкреслена умовність моцартівського світу, навіть час од часу видно глядачів у залі. Сказано ж - постановка. Герої хочуть щось сказати - і співають. І коли співають, то ( Read more... )

Подивилася останній фільм Бергмана - "Сарабанда", 2003-го року. Це коли перейдеш усе життя - і тоді озираєшся і думаєш: а що це було ( Read more... )

У Фастові біля готичного костелу росте широка старезна  липа - зараз, напевно, цвіте. На тому місці німецька куля догнала юного поета Андрія Кравця-Кравченка. Там і поховали у той хаотичний час. А тоді переховали вже на цвинтарі.
Він мріяв про бій, але бої були там, де було багато таких, як він. А тут їх горстка. 
Так-от, мріяв про бій, а помер отак ( Read more... )

Не журюсь я, а не спиться
Часом до півночі.
Усе світять ті блискучі
Твої чорні очі.
Мов говорять тихесенько:
"Хоч, небоже, раю?
Він у мене тут, у серці",
А серця немає.

Це Тарас Шевченко таке написав - натрапила в статті. Ні до чого, просто так)

А любові насправді нема. От у чому заковика. У нас закінчилась любов ( Read more... )

"Лице" Бергмана - шедевр. Додивившись до кінця, починаєш дивитися спочатку - бо в світлі кінця інакшим бачиться й початок, принцип новели ( Read more... )