На цей день у нас були наполеонівські плани. Ми збирались проїхати стопом 400 кілометрів з Єревана до Нагорного Карабаха, подивитись там два міста, знайти житло, а зранку виїзжати назад на Єреван.
"Не будемо ніде зупинятись дорогою та нікуди заїзжати", - твердо вирішили ми перед виїздом.
"Как, вы не видели Хор Вирап? Поехали покажу!", - заявив перший же водій.
Вид там справді феєричний. Арарат, єслішо, нині знаходиться на території Туреччини. "Но у нас тут вид на него очень красивый, а у них - нет", - гордо заявляють вірмени ))))
Сам Хор Вірап "малєнькій но удалєнькій"
Головна фішка монастиря - спуск в підвал по дуже крутих, вертикальних сходах. Настільки крутих, що я спускатись не ризикнула. Зате подивилась усе, що там внизу, на фотках, зробених Едом ) Він спустився.
А це наш водій =)
отакі от сходи, брррр
Вилізли з монастиря, трохи ще проїхались і застопили іншого водія. А дорога там фантастична: суцільні гори та серпантини. За нашими підрахунками, в деяких місцях ми знаходились вище, ніж Говерла.
Вопщєм їхали-їхали, на годиннику було ще рано, а всі водії активно рекламувати Татев. Ми тим водіям вірили, бо вдома дивились фотки того Татева. найбільше приваблювала канатка: пишуть, що вона там найдовша в світі.
- Ну що, може заїдем в Татев?
- Ех, била-нє-била, поїхали!
Для цієї важливої операції треба було трохи з'їхати з траси та на пару десятків кілометрів проїхати вбік. А краєвиди ж... - дух захоплює!
З трафіком було не дуже, тож ми не побрєзгували маленьким грузовичком, в кабіну якого ледве влізли вдвох, та ще й з рюкзаками. При цьому, перемикач швидкостей знаходився у Еда акурат між ногами. Тому коли водій перемикав швидкість, це виглядало кумедно ))))
Але через трохи клометрів у нас пробилось колесо
Від допомоги водій відмовився, вибачився за незручності, а нам довелось стопити далі
(зверніть увагу - в кузові - корова :)))))
Трафік, правда, був нульовий. Поодинокі автівки проїжджали вже забитими, тому нам довелось погодитись на пропозицію таксиста довезти до канатної дороги за 1000 драм (20 гривень). І ось ми на канатці.
Оцей чоловік, як тільки нас побачив, вибачився за те, що не підібрав на трасі. "У меня машина была забита людьми, места не было, извините". )
Проїзд в одну сторону на канатці коштував 3000 драм (60 гривень), в дві сторони - 4000 драм (80 гривень). Але воно того вартувало. Ух...
Катання на канатці займає 12-15 хвилин в одну сторону.
Довжиною вона майже 6 кілометрів і їде між горами. Відчуття - жесть. А тепер я помовчу, а ви просто подивіться...
Довозить ця дорога акурат до Татевського монастиря. В ньому безкоштовний вхід і теж є що подивитись.
В монастирі багато всяких входів-виходів, кімнат та сходів. Гуляли ми по ньому хвилин сорок. Красиво.
Якщо придивитись, можна побачити кабіну канатної дороги )
Ед, як завжди, кудись заліз, а Таня поки чекає внизу )))
місцевий мешканець ))))
В зворотній бік кабіни літають кожні 20 хвилин.
Фотки краєвидів зворотньої дороги я публікувати не буду, бо як ви напевно здогадались, вони ідентичні тому, що ми бачили дорогою туди )))))
квиток виглядає так
На виході нас попросили заповнити кумедні анкети з питаннями типу "Чи сподобались вам краєвиди?", "Чи був чистим туалет?", "Чи достатньо сувенірів в магазині?" і.т.п. )
Далі ми відбились від таксистів, дійшли до виїзда і намагались достопити назад до траси. Але машин не було жодної, а повертатись до таксистів було соромно - вони і так напевно дивились на наші чекання здалеку та ржали.
Але скоро приїхав автобус і дуууже повільно, але все-таки вивіз нас в потрібне місце )
Оця біленька машинка зараз подолає затор з корів та підбере нас прямо до Степанакерта )
На в'їзді в Карабах є символічний пропускний пункт. Ми зупинились, бо водій віз вантаж - треба було оформити якісь документи на нього. За одне у нас провірили паспорти та нагадали про те, що треба буде зареєструватись.
Правда, звичайні легкові вірменські машини там ніхто не зупиняє. Якби ми їхали без вантажа, ніякої перевірки паспортів могло не бути.
Так виглядає пропускний пункт
А це - прапори Вірменії та Карабаха.
Це не бракована фотка і не запітнілий об'єктив, а туман, який нас переслідував решту дороги до Степанакерта.
В столицю Нагорного Карабаха ми приїхали вже ввечері. Потихеньку починало темніти і ми пішли шукати житло та реєструватись в міністерстві іноземних справ. Але про це я розкажу вам потім, в останньому пості про нашу кавказьку подорож =)
***
Весь звіт з цієї подорожі:
1.
Азербайджан. Стара частина міста Баку.2.
Баку сучасний3.
Нардаран. Найбільш релігійне селище Азербайджана4.
Храм вогнепоклонників Атешгях та дорога з Баку до Тбілісі5.
Вірменія. Єреван.6.
Передмістя Єревана. Ечміадзін та Звартноц7.
Передмістя Єревана. Гегард та Гарні.8.
Неймовірна дорога на Карабах. Найдовша канатка, монастирі, гори9.
Нагорний Карабах: Степанакерт, Шуши та повернення додому.