5. Вірменія. Єреван.
Наступним пунктом в нашому маршруті був Нагорний Карабах. Але з Азербайджану туди не пускають, тому довелось спочатку повернутись в Тбілісі. Гугл-карти показували, що до Карабаха є доволі коротка дорога в обхід Єревана - від Тбілісі виходило десь 400 кілометрів. Тому ми порядком виспались, довго роздуплялись зранку і нікуди не поспішали.
Але дорога сказала - фіг вам, а не Карабах.
Лишалось кілометрів 50 до вірменського кордону. "Кладіть рюкзаки", - каже черговий водій і відкриває багажник. В ньому - дубинка. Ми звернули увагу, але чемно промовчали.
Ед сідає на крісло біля водія, а збоку в дверях - пістолет.
"Ви не бійтесь, я просто начальник пропускного пункту, куди ви зараз їдете. Мені по службі треба зброю носити", - пояснює водій.
Чувак виявився простим та гостинним - як і більшість кавказців, лишив свій номер телефона зі словами "Будете ще в Грузії - дзвоніть, гостєм будіш".
Наближаємось до вірменського кордону
власне, кордон
Штамп Азербайджана в наших паспортах вірменських прикордонників не засмутив, тож через 5 хвилин ми вже були у Вірменії.
Відразу ж за кордоном відчувається, що ця країна значно бідніша за Азербайджан, і навіть бідніша за Грузію. Все якесь... кхм... скромне. Але душевне.
Вірменський автостоп виявився також кавказським, тобто швидким. Забігаючи наперед скажу, що у Вірменії декілька разів нам зупинялись по дві машини одночасно - доводилось вибирати ))) Зупиняються там усі підряд. А ті, у кого наприклад немає місця в машині - жестами вибачаються, мовляв звиняйте - я б підібрав, але не можу.
Коротше, після кордону один з водіїв довіз нас до повороту нібито на Карабах і поїхав далі. А тут нас швиденько підібрав вже наступний водій.
"До Карабаха за день доехать нереально", - повідомив він нам з порога.
Виявилось, що намальована в гуглі дорога практично не існує. Ну тобто теоретично вона є, але ніхто там не їздить, бо вона розбита і ужасна. Всі їздять на Карабах через Єреван, а це не 400, а всі 700 кілометрів. "Ну ок, подивимось спочатку Єреван", - легко погодились ми і розслабились, тим більше, що наш водій якраз туди і їхав.
- Тебе як звуть? - питає він у Еда.
- Едік.
- Оо, дивись мій паспорт! )
Виявилось, що водія теж звуть Едіком ))) В общєм, спілкування з ним задалось з самого початку )))
Дорогою проїзжали азербайджанський кордон. Той самий, який вже давно закритий. Ось він.
"А ці будинки азербайджанці обстрілювали з гір. Тут жило мирне населення. Майже ніхто не врятувався, бо обстрілювати почали вночі, раптово", - розповідає водій.
Безліч таких будинків ми ще побачимо, вже зблизька, через декілька днів, коли приїдем в Нагорний Карабах. Але це буде потім.
До речі, слово "Азербайджан" нам довелось на деякий час забути. Вірменам краще не повідомляти, що ми були у їхніх ворогів (Так само ми не повідомляли азербайджанцям, що збираємось у Вірменію).
Дорогою я постійно боялась обмовитись, але цього, на щастя не сталось.
Ну тобто нас би звісно від такої помилки не зарізали, але людині було б неприємно - навіщо дратувати водіїв?
Правда, під час цієї подорожі багато людей з сумом нам розповідали, якими дружними колись були ці два народа: дружили, спілкувались і допомагали одне одному. Але знищення совка та боротьба за Карабах все перевернула.
***
Але повернемось до дороги на Єреван. Водій вирішив нас погодувати і завіз в придорожню кафешку.
нога українців вже сюди ступала ))) більш того - нікопольчан!
Мені дістався овочевий салатик з лавашем, Еду - якась місцева м'ясна страва. А це вірменська мінералка, кажуть одна з найкращих.
Дорогою зупинились, щоб зафоткати пам*ятник Міміно. Це наш прекрасний водій ) Чудова людина!
Так як в Єревані ми планували бути на пару днів пізніше, номерів місцевих каучсьорферів записали небагато. Зате був номер пакистанця Назара (https://www.couchsurfing.org/people/abbasovich/), який також нас чекав, хоча й не сьогодні.
Йому подзвонив наш водій, і вони домовились, де нас треба висадити, щоб передати в руки пакистанця )
"Я сьогодні потрапив в аварію та розбив свою машину. Так що важкий був день", - повідомив Назар, коли ми їхали на таксі до його дому.
"Пробачте, що приїхали раніше, так вийшло...." - кажемо.
"Нічого, не ви перші, не ви останні" - посміхається.
Назар - менеджер з розвитку бізнеса (чи щось типу того) якоїсь міжнародної фармацевтичної компанії. У нього російське громадянство, а жив по роботі у Баку та Молдові. Тепер от вже рік живе в Єревані, а дружина з дитиною лишились в Москві.
"Коли Пакистан показують по телебаченню - завжди вибирають кадри з якоюсь бабусею в селі та коровою. А Пакистан дуже різний, там варто побувати", - розказав нам Назар. І нам відразу захотілось в Пакістан.
Загалом Назар говорив багато і цікаво, але ми трохи виключались від заморення, тому десь через годину вибачились і пішли дрихнуть ) А ось і він (фотка з кауча)
- А якою маршруткою від тебе можна доїхати до цента? - спитали ми зранку.
- Не знаю, я завжди їзжу на таксі, - каже Назар.
Згодом виявилось, що таксі в Єревані - до смішного дешеве. Воно коштує 15-17 гривень практично в будь-який кінець міста. В Єревані взагалі все дешеве. Особливо на контрасті після Баку =)
Проте ми спочатку не лишали надії дібратись до центра міста звичайним громадським транспортом.
- Ця маршрутка їде в центр? - спитали у перехожого.
- Так, так, в центр! - погодився він.
Згодом виявилось, що ні в який центр вона не їде. Зате атракціон під назвою "вірменська маршрутка" - доволі забавний. Люди їздять в ній раком, і стоячи влізає максимум 5-6 людей. Бачите жопу у вікні? Десь так ми і їхали
Коротше, скоро ми плюнули на це діло, заплатили 16 гривень таксисту, і він привіз нас в саме серце Єревана - Республіканську площу. Вдесь вона виглядає скромнєнько і непримітно, але ввечері... Про це згодом =)
У Вірменії з російською мовою краще, ніж в Азербайджані, бо з Росією вони дружать.
Проте всі вивіски, назви, меню та вказівники - вірменською. Хрєн розберешся.
Практично всі підворіття там розмальовані якимось невідомим художником. Круто!
сподіваюсь, птічкам подобається така гостинність )
Так гуляли-гуляли і дійшли до каскаду. Це щось типу центра сучасного мистецтва. Можна підніматись сходами, можна зайти в середину і їздити ескалатором, виходячи на кожному поверсі і глазіючи на всякі мистецьки об*єкти. Ми вибрали другий варіант.
Вхід там безкоштовний.
це чудовисько зроблене з автомобільних шин =)
Спустились і пішли шукати, де поїсти
З закладами харчування там якось не дуже.
Ну тобто треба знати "рибні місця", а ми їх, на жаль, не знали. Тому доволі довго тинялись в пошуках місцевої кухні (
Знайшли якийсь грузинський ресторанчик, але ціни там були великуваті як для Вірменії, а кухня - грузинська. А грузинської кухні ми мали досить і в Грузії.
знову розмальоване підворіття (мені це слово щось не подобається, але гугл каже, що так українською і буде)
Центральна мечеть в Єревані
Тут нас піймала якась жінка. Каже "Я гід, можу завести вас в мечеть".
"Нє, - кажемо, - Ми самі".
Підходимо до охоронця з питанням "А можна туди зайти?".
"Тільки за допомогою тієї жінки", - каже.
Така от місцева мафія. Але ми вирішили не заходити, обійдемось.
Це - єреванський ринок. Ну тобто раніше він був ринком. Недавно ряди знесли і перебудували під торгівельний центр. Ринкових продавців лишилось буквально пару штук.
Скоро біля цього ринку почнеться акція протесту, але поки ми йдемо далі і бачимо ще одну розмальовку ) Насправді їх безліч по всьому місту, ми сфоткали лише декілька
Місцева анти-ЛГБТ пропаганда )))
Як нам потім пояснив місцевий мешканець, "в Єревані можна робити що завгодно, головне не бути геєм".
В кожному магазина по 3-4 гривні продається холодна кава. При нашому постійному недовисипанні, це було дуже доречно. Здається вона навіть не дуже хімічна )
А це якийсь напій зі шматочками ананаса ) Смааачно!
Одна з головних церков у Єревані. Побудована доволі недавно.
Сурове єреванське метро ))))
- Ти біля якого метро знаходишся?
- еееее....
а автобусах теж дуже легко орієнтуватись ))))
А потім ми випадково натрапили на акцію протесту
Камнєм прєткновєнія став той самий ринок. Одна половина пікетувальників вважає, що торговцям треба повернути робочі місця, а торгівельний центр знищити. Інша половина - що торгівельний центр треба лишити.
Ми так і не зрзуміли, чи була там проплачена масовка. Виглядали ці люди буде емоційними.
Шматочок відео
Ми зайшли на ринок (торгівельний центр?) купити водички, виходимо - а тут вже майже не драка.
Потинялись трохи містом і знайшли ще один грузинський ресторанчик. Але цей нам сподобався побільше - і цінами і асортиментом. До того ж, в меню були і вірменські страви, а Ед дуже хотів спробувати хаш.
Ну шо, хаш Еду принесли. Але як його їсти?????
Згодом відкинули сором і спитали у офіціанта. Виявилось, що оцей сухий лаваш треба ламати і кидати в суп. А потім вигрібати отриману кашу іншим лавашом, вологим. Другий тип лавашу на той час ми вже встигли з*їсти )))))
Із замовленням страв ми трохи переборщили - не втримались і повелись на дешеві ціни. Хто ж знав, що у них такі величезні порції? )))))
Це все обійшлось в 120, здається, гривень.
Отже, наїдені пуза прийшлось вигуляти, бо спати після такої трапези було б важко )
А на вулиці співали якісь музиканти. Чудово співали, ми їм навіть грошей трохи кинули
Бути в Єревані та не побачити співочих фонтанів ввечері на Республіканській площі - це злочин.
Ми не злочинці, ми побачили ))) Це неймовірно красиво.
Фонтани різнокольорові та танцюють під французькі пісні. Дуже романтично )
Наступного дня ми поїхали дивитись передмістя Єревана, але я подумаю про це завтра =)
***
Весь звіт з цієї подорожі:
1. Азербайджан. Стара частина міста Баку.
2. Баку сучасний
3. Нардаран. Найбільш релігійне селище Азербайджана
4. Храм вогнепоклонників Атешгях та дорога з Баку до Тбілісі
5. Вірменія. Єреван.
6. Передмістя Єревана. Ечміадзін та Звартноц
7. Передмістя Єревана. Гегард та Гарні.
8. Неймовірна дорога на Карабах. Найдовша канатка, монастирі, гори
9. Нагорний Карабах: Степанакерт, Шуши та повернення додому.
Але дорога сказала - фіг вам, а не Карабах.
Лишалось кілометрів 50 до вірменського кордону. "Кладіть рюкзаки", - каже черговий водій і відкриває багажник. В ньому - дубинка. Ми звернули увагу, але чемно промовчали.
Ед сідає на крісло біля водія, а збоку в дверях - пістолет.
"Ви не бійтесь, я просто начальник пропускного пункту, куди ви зараз їдете. Мені по службі треба зброю носити", - пояснює водій.
Чувак виявився простим та гостинним - як і більшість кавказців, лишив свій номер телефона зі словами "Будете ще в Грузії - дзвоніть, гостєм будіш".
Наближаємось до вірменського кордону
власне, кордон
Штамп Азербайджана в наших паспортах вірменських прикордонників не засмутив, тож через 5 хвилин ми вже були у Вірменії.
Відразу ж за кордоном відчувається, що ця країна значно бідніша за Азербайджан, і навіть бідніша за Грузію. Все якесь... кхм... скромне. Але душевне.
Вірменський автостоп виявився також кавказським, тобто швидким. Забігаючи наперед скажу, що у Вірменії декілька разів нам зупинялись по дві машини одночасно - доводилось вибирати ))) Зупиняються там усі підряд. А ті, у кого наприклад немає місця в машині - жестами вибачаються, мовляв звиняйте - я б підібрав, але не можу.
Коротше, після кордону один з водіїв довіз нас до повороту нібито на Карабах і поїхав далі. А тут нас швиденько підібрав вже наступний водій.
"До Карабаха за день доехать нереально", - повідомив він нам з порога.
Виявилось, що намальована в гуглі дорога практично не існує. Ну тобто теоретично вона є, але ніхто там не їздить, бо вона розбита і ужасна. Всі їздять на Карабах через Єреван, а це не 400, а всі 700 кілометрів. "Ну ок, подивимось спочатку Єреван", - легко погодились ми і розслабились, тим більше, що наш водій якраз туди і їхав.
- Тебе як звуть? - питає він у Еда.
- Едік.
- Оо, дивись мій паспорт! )
Виявилось, що водія теж звуть Едіком ))) В общєм, спілкування з ним задалось з самого початку )))
Дорогою проїзжали азербайджанський кордон. Той самий, який вже давно закритий. Ось він.
"А ці будинки азербайджанці обстрілювали з гір. Тут жило мирне населення. Майже ніхто не врятувався, бо обстрілювати почали вночі, раптово", - розповідає водій.
Безліч таких будинків ми ще побачимо, вже зблизька, через декілька днів, коли приїдем в Нагорний Карабах. Але це буде потім.
До речі, слово "Азербайджан" нам довелось на деякий час забути. Вірменам краще не повідомляти, що ми були у їхніх ворогів (Так само ми не повідомляли азербайджанцям, що збираємось у Вірменію).
Дорогою я постійно боялась обмовитись, але цього, на щастя не сталось.
Ну тобто нас би звісно від такої помилки не зарізали, але людині було б неприємно - навіщо дратувати водіїв?
Правда, під час цієї подорожі багато людей з сумом нам розповідали, якими дружними колись були ці два народа: дружили, спілкувались і допомагали одне одному. Але знищення совка та боротьба за Карабах все перевернула.
***
Але повернемось до дороги на Єреван. Водій вирішив нас погодувати і завіз в придорожню кафешку.
нога українців вже сюди ступала ))) більш того - нікопольчан!
Мені дістався овочевий салатик з лавашем, Еду - якась місцева м'ясна страва. А це вірменська мінералка, кажуть одна з найкращих.
Дорогою зупинились, щоб зафоткати пам*ятник Міміно. Це наш прекрасний водій ) Чудова людина!
Так як в Єревані ми планували бути на пару днів пізніше, номерів місцевих каучсьорферів записали небагато. Зате був номер пакистанця Назара (https://www.couchsurfing.org/people/abbasovich/), який також нас чекав, хоча й не сьогодні.
Йому подзвонив наш водій, і вони домовились, де нас треба висадити, щоб передати в руки пакистанця )
"Я сьогодні потрапив в аварію та розбив свою машину. Так що важкий був день", - повідомив Назар, коли ми їхали на таксі до його дому.
"Пробачте, що приїхали раніше, так вийшло...." - кажемо.
"Нічого, не ви перші, не ви останні" - посміхається.
Назар - менеджер з розвитку бізнеса (чи щось типу того) якоїсь міжнародної фармацевтичної компанії. У нього російське громадянство, а жив по роботі у Баку та Молдові. Тепер от вже рік живе в Єревані, а дружина з дитиною лишились в Москві.
"Коли Пакистан показують по телебаченню - завжди вибирають кадри з якоюсь бабусею в селі та коровою. А Пакистан дуже різний, там варто побувати", - розказав нам Назар. І нам відразу захотілось в Пакістан.
Загалом Назар говорив багато і цікаво, але ми трохи виключались від заморення, тому десь через годину вибачились і пішли дрихнуть ) А ось і він (фотка з кауча)
- А якою маршруткою від тебе можна доїхати до цента? - спитали ми зранку.
- Не знаю, я завжди їзжу на таксі, - каже Назар.
Згодом виявилось, що таксі в Єревані - до смішного дешеве. Воно коштує 15-17 гривень практично в будь-який кінець міста. В Єревані взагалі все дешеве. Особливо на контрасті після Баку =)
Проте ми спочатку не лишали надії дібратись до центра міста звичайним громадським транспортом.
- Ця маршрутка їде в центр? - спитали у перехожого.
- Так, так, в центр! - погодився він.
Згодом виявилось, що ні в який центр вона не їде. Зате атракціон під назвою "вірменська маршрутка" - доволі забавний. Люди їздять в ній раком, і стоячи влізає максимум 5-6 людей. Бачите жопу у вікні? Десь так ми і їхали
Коротше, скоро ми плюнули на це діло, заплатили 16 гривень таксисту, і він привіз нас в саме серце Єревана - Республіканську площу. Вдесь вона виглядає скромнєнько і непримітно, але ввечері... Про це згодом =)
У Вірменії з російською мовою краще, ніж в Азербайджані, бо з Росією вони дружать.
Проте всі вивіски, назви, меню та вказівники - вірменською. Хрєн розберешся.
Практично всі підворіття там розмальовані якимось невідомим художником. Круто!
сподіваюсь, птічкам подобається така гостинність )
Так гуляли-гуляли і дійшли до каскаду. Це щось типу центра сучасного мистецтва. Можна підніматись сходами, можна зайти в середину і їздити ескалатором, виходячи на кожному поверсі і глазіючи на всякі мистецьки об*єкти. Ми вибрали другий варіант.
Вхід там безкоштовний.
це чудовисько зроблене з автомобільних шин =)
Спустились і пішли шукати, де поїсти
З закладами харчування там якось не дуже.
Ну тобто треба знати "рибні місця", а ми їх, на жаль, не знали. Тому доволі довго тинялись в пошуках місцевої кухні (
Знайшли якийсь грузинський ресторанчик, але ціни там були великуваті як для Вірменії, а кухня - грузинська. А грузинської кухні ми мали досить і в Грузії.
знову розмальоване підворіття (мені це слово щось не подобається, але гугл каже, що так українською і буде)
Центральна мечеть в Єревані
Тут нас піймала якась жінка. Каже "Я гід, можу завести вас в мечеть".
"Нє, - кажемо, - Ми самі".
Підходимо до охоронця з питанням "А можна туди зайти?".
"Тільки за допомогою тієї жінки", - каже.
Така от місцева мафія. Але ми вирішили не заходити, обійдемось.
Це - єреванський ринок. Ну тобто раніше він був ринком. Недавно ряди знесли і перебудували під торгівельний центр. Ринкових продавців лишилось буквально пару штук.
Скоро біля цього ринку почнеться акція протесту, але поки ми йдемо далі і бачимо ще одну розмальовку ) Насправді їх безліч по всьому місту, ми сфоткали лише декілька
Місцева анти-ЛГБТ пропаганда )))
Як нам потім пояснив місцевий мешканець, "в Єревані можна робити що завгодно, головне не бути геєм".
В кожному магазина по 3-4 гривні продається холодна кава. При нашому постійному недовисипанні, це було дуже доречно. Здається вона навіть не дуже хімічна )
А це якийсь напій зі шматочками ананаса ) Смааачно!
Одна з головних церков у Єревані. Побудована доволі недавно.
Сурове єреванське метро ))))
- Ти біля якого метро знаходишся?
- еееее....
а автобусах теж дуже легко орієнтуватись ))))
А потім ми випадково натрапили на акцію протесту
Камнєм прєткновєнія став той самий ринок. Одна половина пікетувальників вважає, що торговцям треба повернути робочі місця, а торгівельний центр знищити. Інша половина - що торгівельний центр треба лишити.
Ми так і не зрзуміли, чи була там проплачена масовка. Виглядали ці люди буде емоційними.
Шматочок відео
Click to viewМи зайшли на ринок (торгівельний центр?) купити водички, виходимо - а тут вже майже не драка.
Потинялись трохи містом і знайшли ще один грузинський ресторанчик. Але цей нам сподобався побільше - і цінами і асортиментом. До того ж, в меню були і вірменські страви, а Ед дуже хотів спробувати хаш.
Ну шо, хаш Еду принесли. Але як його їсти?????
Згодом відкинули сором і спитали у офіціанта. Виявилось, що оцей сухий лаваш треба ламати і кидати в суп. А потім вигрібати отриману кашу іншим лавашом, вологим. Другий тип лавашу на той час ми вже встигли з*їсти )))))
Із замовленням страв ми трохи переборщили - не втримались і повелись на дешеві ціни. Хто ж знав, що у них такі величезні порції? )))))
Це все обійшлось в 120, здається, гривень.
Отже, наїдені пуза прийшлось вигуляти, бо спати після такої трапези було б важко )
А на вулиці співали якісь музиканти. Чудово співали, ми їм навіть грошей трохи кинули
Бути в Єревані та не побачити співочих фонтанів ввечері на Республіканській площі - це злочин.
Ми не злочинці, ми побачили ))) Це неймовірно красиво.
Фонтани різнокольорові та танцюють під французькі пісні. Дуже романтично )
Наступного дня ми поїхали дивитись передмістя Єревана, але я подумаю про це завтра =)
***
Весь звіт з цієї подорожі:
1. Азербайджан. Стара частина міста Баку.
2. Баку сучасний
3. Нардаран. Найбільш релігійне селище Азербайджана
4. Храм вогнепоклонників Атешгях та дорога з Баку до Тбілісі
5. Вірменія. Єреван.
6. Передмістя Єревана. Ечміадзін та Звартноц
7. Передмістя Єревана. Гегард та Гарні.
8. Неймовірна дорога на Карабах. Найдовша канатка, монастирі, гори
9. Нагорний Карабах: Степанакерт, Шуши та повернення додому.